Лоретанська літанія у східнохристиянській церковній практиці XVII-XVIII століть: теологічний, текстологічний та музикологічний аспекти

Abstract

У статті охарактеризовано специфіку рецепції літанії як богослужбового жанру в церковній практиці Унійної Церкви Речі Посполитої ХVІІ–ХVІІІ століть, розкрито особливості перекладів латинського тексту літанії церковнослов’янською мовою, визначено підходи до його музичної інтерпретації. Завдяки комплексному дослідженню Лоретанської літанії у літургічній практиці Унійної Церкви Речі Посполитої виокремлено та охарактеризовано дві версії її перекладу, перший з яких зафіксовано у партесних рукописах кінця ХVІІ століття у супрасльському церковному осередку, другий — у друкованому почаївському Молитвослові 1793 року. Встановлено, що тексти перекладів мають суттєві відмінності, однак відзначені спільністю підходів у процесі адаптації латинської гімнографії до літургічних практик Унійної Церкви. Окреслено специфіку музичних інтерпретацій Лоретанської літанії унійними композиторами в контексті розвитку європейської церковної музики барокової доби. Охарактеризовано дві партесні літанії кінця ХVІІ століття із рукописного зібрання Супрасльського монастиря. У музиці обох творів відбито актуальні тренди європейської сакральної музичної творчості, а також враховано досвід написання літаній, які в силу специфіки тексту потребували особливого підходу у вибудові музичної драматургії. Композитори орієнтуються на регіональні літургічні традиції, на що вказують тексти перекладів літанії, та пропонують власні музичні рішення, відмінні від тогочасних римо-католицьких зразків. Літанія Томи Шеверовського відноситься до лірично-афектованої образної сфери, характерної для мінорних творів барокової доби. Вона відзначається стрункістю форми, яку цементує музична фраза-рефрен, що має додаткове семантичне навантаження (янгольський спів) завдяки звучанню у партії дискантів. У Літанії анонімного автора, що репрезентує інший тип образності — піднесеноурочистий, важливу роль у музичній драматургії відіграють характер музичного матеріалу та повторність як засіб формотворення. Особливістю його літанії є звернення до музичної риторики, яка в цілому не характерно для цього жанру. Зауважено, що партесні літанії доцільно виконувати в супроводі музичних інструментів відповідно до богослужбової практики Унійної Церкви ХVІІ–ХVІІІ століть