Abstract:
Розглянуто шлях модифікації та емансипації жанрових ознак реквієму.
Сформульовано ідейно-філософську сутність цього жанру. Визначено контекст
створення Бенджаміном Бріттеном «Sinfonia da Requiem» – через соціальноісторичний, біографічний і творчий чинники. Вказано на відповідні стрес-фактори,
що зумовили трагічне образне спрямування твору. Окреслено місце та роль цього
опусу в еволюції інструментально-оркестрового стилю композитора.
Виявлено специфіку втілення семантичних і конструктивних ознак жанру
реквієму в оркестровому творі «Sinfonia da Requiem», для чого проаналізовано засади
композиції, драматургії, тематичної і темброво-інструментальної організації
симфонії. Виділено ключові групи мотивів і мотивних комплексів, які формують
інтонаційну концепцію твору. Виокремлено його інтонаційний лейтматеріал, до якого
віднесено остинатність, ламентозність, стрибкоподібний рух (що трансформується у
сигнальність) і низхідний рух типу катабасису. Розкрито специфіку монотематичної
природи розвитку в циклі. Простежено особливості перетворення інтонаційного
лейтматеріалу, у тому числі шляхом жанрових трансформацій.
Аргументовано інтонаційний зв’язок тематизму другої частини (програмна
назва «Dies іrae») з однойменним середньовічним наспівом. Описано механізми
створення особливого пародійного ефекту в другій частині «Sinfonia da Requiem».
Досліджено жанрово-інтонаційну природу тематизму симфонії і
запропоновано варіанти семантичного тлумачення головних тематичних утворень.
Описано природу жанрової складової драматургії твору, в якій простежено три групи
витоків: мілітарні (марш і сигнально-фанфарні мотиви), танцювальні (галоп, скерцо
та жига) й ліричні (ламенто, пісенність, аріозність, пастораль і колискова). Визначено
специфіку генерального жанрово-інтонаційного конфлікту симфонії
