Короткий опис(реферат):
Розглянуто процес становлення танцювальних сцен в історичному контексті
розвитку української оперної школи. Окреслено особливості застосування танцю на
різних етапах формування національного репертуару у розбіжних конфігураціях
українського музичного театру від витоків до сьогодення.
Схарактеризовано основоположні принципи інтерпретації танцю в українській
опері, закладені у початкових формах національного музичного театру – стародавніх
ігрищах, ляльковому вертепному театрі, бароковій шкільній драмі, палацових театрах
українських, польських, російських магнатів доби класицизму. У контексті генези
українського музичного театру проаналізовано еволюційні модифікації пластичнохореографічного вирішення оперних вистав. Визначено усталені ключові підходи до
трактування танцювальних сцен в українській опері, переважно позитивна роль хореографії у музичній драматургії вистави. Виокремлено відмінності українського
оперного контенту від західноєвропейської і російської традицій, де вокал як уособлення душі людини або образу друга і танець як утілення спокус чи образу ворога доволі часто перебувають в опозиції одне до одного.
З’ясовано специфіку інтерпретації танцю в українській опері крізь призму її
історичного становлення: від застосування дивертисментних зразків часів класицизму через ілюстративно-зображальні епохи романтизму, дієво-виражальні доби реалізму й радянської дійсності до умовно-символічних, абстрактних у культурі модерну
й постмодерну. Установлено різні підходи до використання танцю в оперних виставах
під час евакуації та на окупованих територіях з відмінностями на Сході й Заході
України. Виявлено концептуальні підходи до жанрово-стильового трактування
танцювальних сцен в українській опері згідно з театральною естетикою певного часу.
Зосереджено увагу на перспективах появи нових жанрово-стилістичних формоутворень із тяжінням їхнього пластично-хореографічного вирішення до неосинкретизму.
