Еволюційні модифікації танцювальних сцен у контексті генези української опери

Abstract

Розглянуто процес становлення танцювальних сцен в історичному контексті розвитку української оперної школи. Окреслено особливості застосування танцю на різних етапах формування національного репертуару у розбіжних конфігураціях українського музичного театру від витоків до сьогодення. Схарактеризовано основоположні принципи інтерпретації танцю в українській опері, закладені у початкових формах національного музичного театру – стародавніх ігрищах, ляльковому вертепному театрі, бароковій шкільній драмі, палацових театрах українських, польських, російських магнатів доби класицизму. У контексті генези українського музичного театру проаналізовано еволюційні модифікації пластичнохореографічного вирішення оперних вистав. Визначено усталені ключові підходи до трактування танцювальних сцен в українській опері, переважно позитивна роль хореографії у музичній драматургії вистави. Виокремлено відмінності українського оперного контенту від західноєвропейської і російської традицій, де вокал як уособлення душі людини або образу друга і танець як утілення спокус чи образу ворога доволі часто перебувають в опозиції одне до одного. З’ясовано специфіку інтерпретації танцю в українській опері крізь призму її історичного становлення: від застосування дивертисментних зразків часів класицизму через ілюстративно-зображальні епохи романтизму, дієво-виражальні доби реалізму й радянської дійсності до умовно-символічних, абстрактних у культурі модерну й постмодерну. Установлено різні підходи до використання танцю в оперних виставах під час евакуації та на окупованих територіях з відмінностями на Сході й Заході України. Виявлено концептуальні підходи до жанрово-стильового трактування танцювальних сцен в українській опері згідно з театральною естетикою певного часу. Зосереджено увагу на перспективах появи нових жанрово-стилістичних формоутворень із тяжінням їхнього пластично-хореографічного вирішення до неосинкретизму.