Abstract:
Розглянуто етап інституційної і сутнісної розбудови української музичної науки
та роль у цьому процесі вчених підросійського Києва. Він позначений революційними
перетвореннями в житті й культурі на платформі певного філософсько-культурного
руху з його трансформаціями в освіті й науці. Молоді освічені діячі музичного
мистецтва, натхнені розпадом попередніх уявлень, традиційних ідей, прагнули
перебудувати стару освіту, вдихнути в науку властиві їй сенси.
Група перших в Україні фахових музикологів має увійти в історію української
музичної науки як Київська музично-теоретична школа. Об’єднавчим чинником для
них служили спільні завдання (розбудова структури національної музичної освіти,
пошук суті науки про музику та напрямів її дослідницьких пошуків) і засадничі
музично-теоретичні принципи. Наповнені спеціальними знаннями й збагачені
певним досвідом, провідні у Києві діячі музичної культури за короткий термін (прибл.
з 1916 до 1924 рр.) уперше в Україні розробили триступеневу структуру музичного
навчання молоді (Б. Яворський), накреслили шляхи розвитку музичної науки
(Б. Яворський, А. Буцькой). В організаційній діяльності вони використовували нові
післяреволюційні можливості, а в наукових пошуках взорувалися на поширені в світі
модерністичні філософські теорії.
У вченнях про музичне мислення та структуру музичної мови Б. Яворський і
А. Буцькой свідомо чи інтуїтивно втілювали ідеї багатьох провідних на Заході
філософів-модерністів (особливо Е. Гуссерля, А. Бергсона, В. Воррінгера). Попри
тогочасне несприйняття їхніх новаторських поглядів, деякі з них залишаються й
сьогодні дієвими та актуальними.
