Короткий опис(реферат):
Представлено єврейський дискурс української академічної музики. Проаналізовано
два твори сучасних композиторів, пов’язані з адаптацією єврейського інтонаційного матеріалу: «Шість єврейських мелодій» Юрія Іщенка та «Carpe diem, або Якби Бетховен жив в Одесі» Олега Безбородька. Опуси досліджено в інтонаційно-драматургічному, зокрема компаративному аспекті, крізь призму тенденцій модерної інтертекстуальної стратегії. Виявлено, що інтерстекстуальні показники названих творів охоплюють різні рівні. Відкритий інтертекстуальний
контент — використання першоджерел: різножанрових автентичних мелодій з колекції
М. Береговського «Єврейський музичний фольклор» (Ю. Іщенко) і культових тем Л. ван Бетховена впереміж із просторічними єврейсько-одеськими мелодіями (О. Безбородько). Серед
вишуканих інтертекстуальних механізмів — введення символічних співавторів (Береговський — у Іщенка, Бетховен — у Безбородька), темброві рішення (апеляція до головних інструментів єврейського побутування: скрипки у Ю. Іщенка, гобоя і кларнета у О. Безбородька),
вербальні алюзії до «Хава нагіла» («Радіймо, радіймо! Радіймо і триумфуймо!») через натяк на
тему «Оди радості» («Carpe diem»). Аналітично доведена наявність альтернативних жанровостильових і образно-семантичних стратегій щодо цитування. У «Шести єврейських мелодіях» це поглиблення закладеного в архаїчному прототексті трагізму через концентрацію типової для єврейського фольклору плачової семантики. Стиль, незважаючи на жанрове розмаїття (лірична, колискова, фрейлехс, наспів без слів) — монолексичний, замкнений на відтворенні «чистої» єврейської інтонаційності. Натомість іронічно-ігрове фентезі «Carpe diem»,
сповнене меніпейних інтонаційно-смислових аберацій, тематичної конвергенції та
диз’юнктивного синтезу (сакральні бетховенські теми Долі та Оди Радості в симбіозі з просторічними «Цыпленком жареным» і «Сім-сорок»), демонструє здатність зближати і поєднувати антитези контраверсійного інтонаційного світу. Стиль твору — полілексичний, інтенсивно діалогічний — перевертає усю ієрархію верхньо-низових культурних координат
і, відкидаючи ціннісний підхід, звертає у «кокон» часи, стилі, жанри
