Короткий опис(реферат):
Актуальність. Виконавська інтерпретація та аналітичне осмислення завжди взаємодіяли і взаємодіють у музичному середовищі. Найвиразніше така взаємодія відслідковується у старовинному та сучасному музичному мистецтві. Ці періоди розвитку музичної культури проявляють також найбільше зв’язків у часі, котрі значною мірою обумовлені тим, що сучасні композитори все частіше звертаються до музики попередніх епох. У межах здійсненого дискурсу в жанр сонати для скрипки соло поєднання музикознавчих та виконавських розвідок має вартісний сенс, оскільки саме в такому комплексному підході відбувається осмислення сучасних тенденцій розвитку цього жанру. Це спонукало автора зробити огляд історичного шляху розвитку сонати для скрипки соло від її виокремлення як жанру в творчості Г. фон Бібера і Й. П. Вестхоффа, та самостійного оформлення в сонатах і партитах Й. С. Баха, фантазіях Г. Ф. Телемана.
У подальшому активний жанровий розвиток переміщується до сфери ансамблевих сонат, де на основі принципу сонатності відшліфовуються формотворчі процеси, відбувається становлення яскравого виразного тематизму нового типу і, відповідно, нового характеру музичної драматургії, що обумовлює виникнення класичної моделі сонатного циклу. Соло-соната барокового типу, з її тяжінням до поліфонічних форм, відходить на другий план. Певною мірою це пов’язано також з еволюцією інструменту,
зростанням виконавської майстерності, що привело до більшої популярності нових віртуозних жанрів.
Вихід на новий ступінь розвитку соло-сонати прослідковується у ХХ ст. в опусах М. Регера, П. Хіндеміта, Е. Ізаї, Б. Бартока. Вони відроджують барокову традицію у трактуванні циклу сольної скрипкової сонати, рухаючись кожен власним шляхом у річищі жанрово-стильового синтезу, наповнюють її новими технологічними прийомами гри, новими виражальними засобами.
У другій половині ХХ ст. композитори продовжують жанрово-стильові пошуки в межах сонати для скрипки соло. Проте сонати цього часу ще не потрапили як до кола українських музикознавчих розробок, так і до репертуарного списку вітчизняних скрипалів-виконавців. Дослідження цього художнього матеріалу та його практичне засвоєння у перспективі дозволять цілісно охопити історію жанру соло-сонати в європейській скрипковій музиці другої половини ХХ та ХХІ ст., збагатити виконавську практику українських музикантів. На даному етапі заповнення існуючих прогалин та входження в єдиний культурний простір можливе через вивчення і популяризацію сонат для скрипки соло, написаних у цей період українськими композиторами, що і було здійснено в межах творчо-наукового проєкту.
В Україні звернення композиторів до жанру сонати для скрипки соло починається лише з середини ХХ ст. Одні з перших відомих на сьогодні опусів належать О. Зноско-Боровському та Л. Грабовському. Сонати для скрипки соло українських композиторів ХХІ ст. – О. Войтенка, В. Вишинського, Р. Сокачик – стали важливим кроком у напрямку пошуків розуміння сучасної композиторської інтерпретації жанру. Вперше повноцінно представлений аналіз новітніх творів, який є результатом їх ретельного дослідження і власного виконання. Необхідною складовою цього процесу було звернення до музикознавчих розвідок, вже існуючих виконавських версій, композиторських рецепцій (висловлювання, інтерв’ю, коментарі), а також безпосереднє особисте спілкування з композиторами.
Соната Р. Сокачик, написана спеціально для автора даного дослідження у 2021 р., була виконана вперше.
Розгляд особливостей сучасних тенденцій осмислення жанру в творчості українських композиторів другої половини ХХ – початку ХХІ ст. дозволив виявити три вектори розвитку успадкованого композиторського досвіду в новітній українській музиці: продовження неокласичного напрямку; збагачення музичного мовлення новаціями ХХ ст. (засвоєння сучасних композиторських технік, трактування скрипки як масштабного симфонічного інструменту); власний експериментальний шлях, що ґрунтується на жанрово- стильовому синтезі. Спираючись на барокову традицію, а також досягнення в музичній спадщині ХХ ст., сучасні композитори експериментують з фактурою, випробовують теситуру інструмента, привносять нові засоби музичної виразності. Створення музичних композицій сьогодні потребує тісної співпраці з виконавцями для формування деталізованого музичного тексту та його нотної фіксації.
Представлені дослідницькі пошуки є результатом синтезу практичного та теоретичного дискурсів. Висвітлені в цій роботі обґрунтування виокремилися у процесі виконавської інтерпретації програми творчого мистецького проєкту. За його темою презентовано публічно одну сольну програму (вересень 2021 р.), яка складалася з таких творів: Г. Ф. Телеман. Фантазія для скрипки соло № 7, Й. С. Бах. Соната для скрипки соло № 3, BWV 1005, Е. Ізаї. Соната для скрипки соло № 4, op. 27, Б. Барток. Соната для скрипки соло (Tempo di Chiaccona), Р. Сокачик. Соната для скрипки соло (перша частина). Деякі твори були представлені на міжнародних конкурсах в Україні та Австрії, та на майстер-класі у м. Санкт-Пьольтен (Й. С. Бах. Адажіо і фуга з Сонати для скрипки соло C-dur, Е. Ізаї. Соната для скрипки соло №4, op. 27, Б. Барток. Соната для скрипки соло (Sz. 117). А також був зроблений цикл записів творів українських композиторів, серед яких: О. Зноско-Боровський. Соната для скрипки соло № 1, В. Вишинський. Сюїта для скрипки соло «Танці грудневої ночі», Р. Сокачик. Соната для скрипки
соло, «Самотність» для скрипки соло, А. Мерхель. «Знак» для скрипки соло, І. Карабиць. «Музика» для скрипки соло.
Такий розширений контекст програм у поєднанні з аналітичними дослідженнями нотного тексту скрипкових соло-сонат дав можливість розглянути цей жанр під призмою його історичного розвитку. Варто відзначити, що інтерпретаційний потенціал сонат для скрипки соло невичерпний і має подальшу перспективу для розгляду творчими дослідниками. Скрипкове засвоєння тексту сучасних творів відбувалося у дистанційному діалозі з українськими композиторами. Все це становить наукову новизну наукового обґрунтування та творчого мистецького проєкту загалом.
У роботі висвітлено деякі аспекти розуміння сучасних авторських поглядів на жанр сонати для скрипки соло. Дослідження цих скрипкових творів дозволяє простежити взаємовплив виконавської та композиторської складових. Аналіз виконавських особливостей соло-сонат подано в кореляції з міркуваннями автора щодо пошуку інтерпретаційних шляхів. Це доповнює і деталізує загальний контекст спадщини творів для скрипки соло. Проаналізовані засоби виразності, що використані композиторами для нотування темпових, аґоґічних, динамічних вказівок, створення спецефектів. Цінними також є представлені роз’яснення самих композиторів щодо використання певних технік письма, образної сфери та підґрунтя для застосування тих чи інших засобів виразності. Таким чином, обраний вектор дослідження є цікавим і перспективним насамперед для скрипалів- виконавців, а також для композиторів, котрі співпрацюють у творчому діалозі з ними, та музикознавців, які вивчають процеси створення сучасної музики.