Архетип трікстера та його інтерпретація в українській музичній культурі кінця XX ст. – початку XXI ст.

Abstract

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 034 «Культурологія» (03 «Гуманітарні науки»). Національна музична академія України імені П. І. Чайковського. Міністерство культури та інформаційної політики України. Київ, 2023. Дисертаційне дослідження присвячене вивченню архетипу трікстера в українській музичній культурі кінця XX – початку XXI століття. Не зважаючи на численні наукові розвідки в яких досліджується феномен архетипу, певною лакуною залишається вивчення архетипу трікстера та його інтерпретацій в українській культурі кінця XX – початку XXI століття. Легенди та міфи про трікстера у великій мірі вже були розглянуті з точки зору антропологічного, етнографічного та історичного контекстів. Однак, за межами вивчення архетипу трікстера залишилися наукові розвідки в широкому культурологічному контексті, а також дослідження його інтерпретацій на прикладах конкретних творів української літератури, образотворчого та музичного мистецтва. Чим і зумовлюється актуальність дослідження. Тому метою дисертації є комплексне вивчення, аналіз та інтерпретація сутнісних рис архетипу трікстера, його трансформацій в українській музичній культурі кінця XX – початку XXI століття. У дослідженні уперше здійснено синтез культурологічного та музикознавчого підходів у вивченні архетипу трікстера, що надало можливість виявити сутність цього феномену в українській музичній творчості зазначеного періоду. Виявлено генетичний зв'язок архетипу трікстера з культурним героєм, а також прослідковано трансформацію архетипу трікстера в культурного героя та героя культури у сучасному українському мистецтві та літературі. У даному контексті проаналізовано твори українських композиторів: жахОперу «Гамлет» Р. Григоріва та І. Разумейка; ораторію Г. Гаврилець «Барбівська коляда»; оперу С. Луньова «Москва-Петушки». Крім цього, досліджено особливості образів трікстера, культурного героя та героя культури в п’єсі «Гамлет, або феномен датського кацапізму» Л. Подерв’янського, а також тексті В. Шекспіра «Гамлет, принц данський» у перекладі Ю. Андруховича. Феномен трікстерства проаналізовано на прикладі мистецького напрямку «Жлоб-арт», виявлено сутнісні риси цього феномену, що є близькими до трікстерства – провокативність, маргінальність, блюзнірство, карнавалізація тощо. Доведено, що головними чинниками трікстерізації художніх образів є: зіставлення міфологізованого та реального часопросторів, трансгресивний перехід, поетика оксюморонних зближень, утворення гіперреальності, сакралізація або десакралізація світу в залежності від обставин, перекодування тексту та контексту, використання вербально-музичних алюзій. Отримало подальший розвиток: дослідження феномена «архетип» як універсалії культури, архетипу трікстера та культурного героя; подальшої розробки набули ідеї міфопоетики художньої творчості; уточнено властивості та функції трікстера, культурного героя та героя культури; термінологічне значення понять «архетип», «трікстер», «культурний герой», «homo-zhlobalicus» у культурологічному дискурсі. У дисертаційному дослідженні розглянуто поняття «архетип» у науководослідницькій літературі. Виявлено, що архетип – це метакатегорія, яка присутня не лише в аналітичній психології, а й в різних сферах гуманітарного знання – філософії, культурології, філології, мистецтвознавстві тощо. Архетипами є загальні надособистісні схеми, першооснови, моделі, що виникли ще в ранні часи людства та якими просякнута вся культура сучасної людини. Вони є складовою змістовності колективного позасвідомого, що властиве всьому людству та впливає на свідомість окремої людини. Архетип трікстера досліджено у двох аналітичних напрямках: як універсалію культури та як образ архаїчної міфології й фольклору. Визначено, що архетип трікстера надзвичайно давня структура психіки, в якій відображаються всі неприйнятні аспекти людства, що витіснені зі сфери свідомого у сферу позасвідомого. В міфології, літературі та мистецтві архетип трікстера є прообразом, моделлю, що відображаються через архетипові та художні образи – трікстера та культурного героя. Дані образи нерідко існують у неподільному зв’язку, постійно трансформуються один з одного, а їх архетипові риси змішуються. В архаїчній міфології трікстерські персонажі, зазвичай, є персоніфікацією порушників встановлених світоглядних установок, а в літературі та мистецтві – деконструкторами світу, поведінка яких є девіантною щодо встановленого світопорядку. В роботі виявлено наступні риси властиві трікстеру: • амбівалентність. В ньому можуть поєднуватися полярні властивості – високе / низьке; сакральне / профанне; трансцендентне / іманентне тощо; • інваріантність. Трікстер здатний до безмежної кількості перевтілень, модифікацій, перетворень, зміни статі тощо; • комунікативність, що реалізується при обміні інформації між людьми, культурами через вироблену та стійку символічну систему; • лімінальність. Трікстер - лімінальний архетип (за М. Хреновим), який здатний до трансгресії; • позачасовість і позастатусність трікстера як лімінальної істоти; • нейтралізуюча функція. Трікстер семантично перекодовує основні значущі для культури опозиції, пропускає крізь себе всі можливі семантичні культурні величини та цінності, не затримуючись ні на чому всерйоз; • трікстер виконує функцію медіатора, якому притаманна риса маргінальності; • трікстер – це архетип Тіні культурного героя (за К. Юнгом), втілення тіньових позасвідомих рис людини та суспільства; • сміхова та ігрова природа. Трікстер висміює та одночасно стає об’єктом комічного осміяння, підкреслює відносності непорушних істин, виявляючи в них невідповідності. Йому властиві випадковість й неочікуваність, адже головним для нього є установка на процес дії, а не на кінцевий результат. Іронічність, яка супроводжує трікстера, стає у сучасних умовах способом психологічного захисту, пристосуванням до нових змін у культурі, шляхом виходу у простір нової креативності. • креативність. Порушуючи та висміюючи межі між опозиціями, трікстер, як один з провідних культурних архетипів, здійснює певний творчий «вибух»; • трікстеру властива жертовна природа через яку відбувається сакралізація профанного, їх змішування та перехід один в одного. Через свою жертвенну природу він стає сакралізованою істотою, яка часто переходить з реального в ідеальний світ. Жертовність трікстера необхідна для оновлення впорядкованого світу, повернення до міфологічної першоподії, адже без жертви космос перетворюється в хаос. Розглянуто феномен культурного героя та його генетичний зв'язок з архетипом трікстера. Визначено, що у сучасному світі культурний герой присутній практично у всіх сферах соціальної діяльності, він уособлює та пропагує суспільству панівні ціннісні норми й моральні установки. З’ясовано роль культурного героя, його основні функції в культурі: 1) креативна (яка співпадає з властивостями трікстера); 2) захисна; 3) культуротворча та організаційна – привнесення духовних цінностей, організація соціальнокультурних відносин всередині соціуму; 4) дидактична, сприяння розвитку особистості, адже часто культурний герой є прикладом для наслідування; 5) медіаторство – посередництво між світами. З’ясовано, що діяльність культурного героя не завжди направлена на винятково позитивні зрушення у людському соціумі, що робить його близьким до образу трікстера, однак, саме вона провокує до історичних змін. Тому в образі культурного героя виявляється амбівалентна та дуалістична природа, оскільки в ньому поєднуються як серйозна діяльність, що направлена на культуротворення, так і блазнівська поведінка. Досліджено поняття «герой культури». Виявлено, що на відміну від культурного героя, який існує в межах певного міфологічного простору, герой культури – це образ реальної історичної особистості, є уособленням ціннісних установок певного культурного часопростору. Наприкінці XX століття відбувається змішування функцій культурного героя та героя культури, що сприяє виникненню «масового» героя культури, вплив якого визначається більшою мірою не якісними показниками, а кількісними – популярність, швидкість, тираж тощо. «Масовий» герой культури спонукає до створення різноманітних субкультур, мистецьких напрямів, проєктів, тим самим стає своєрідним «засновником традиції», що є рисою міфологічного культурного героя. Досліджено мистецький напрямок «Жлоб-арт», визначено специфіку й особливості феноменів «homo-zhlobalicus» і «жлобство», їх зв'язок із трікстерством та значення в сучасному українському мистецтві. Визначено, що основним завданням напрямку «Жлоб-арт» стало не лише гумористично-сатирична демонстрація реакції митців на явище жлобства, а і його ґрунтовний аналіз, протистояння заниженню морально-етичних цінностей. Водночас, трікстерство властиве й самим учасникам даного напрямку. Підкреслено, що жлобство – це масове явище, що попри всі негативні прояви присутнє майже у всіх соціальних прошарках суспільства, притаманне всім культурам світу та впливає на його розвиток. Представником даного явища є homozhlobalicus (людина-жлоб) – звичайна пересічна людина, для якої характерні неосвіченість, неохайність, маргінальність, девіантна поведінка. Виявлено, що жлобу властиві трікстерські риси як: лімінальність, асоціальність, маргінальність, комунікативність, провокативність. Проте, жлоб не є абсолютно тотожнім до архетипу трікстера, він позбавлений креативної функції. Водночас homo-zhlobalicus властиві риси культурного героя: створення власного міфологізованого світу, що симулює реальний; медіаторство – здатність знаходитися між двома світами; інспірування різноманітних культурних текстів, де homo-zhlobalicus посідає головне місце. Розкрито семантичні особливості образів трікстера, культурного героя та героя культури в п’єсі «Гамлет, або феномен датського кацапізму» Л. Подерв’янського, жахОпері «Гамлет» Р. Григоріва та І. Разумейка. Визначено, що у всіх трьох зразках використовується побутова, груба, іноді нецензурна мова, що переводить оригінальний текст з трагічного у фарсовокомічний контекст. Відбувається процес перекодування як тексту – застосовування слів / виразів / художньо-візуальних засобів не властивих для літературного першоджерела; так і контексту – перенесення дії трагедії в іншокультурне середовище. Як трікстер, Гамлет постає маркером зміни культурно-ціннісних орієнтирів, провокує до перевертання й переосмислення норм та правил. Як культурний герой, Гамлет створює у своїй свідомості власний міфопоетичний світ, що збігається з характеристиками міфічного культурного героя. Як герой культури – є творінням культури, уособлює загальноприйняті зразки поведінки, що позитивно відповідають певній ціннісно-культурній системі суспільства поза міфологічним часопростором. Проаналізовано образи Кози та Маланки в ораторії Г. Гаврилець «Барбівська коляда» та виявлено риси трікстера і культурного героя. Визначено, що у «Барбівській коляді» композиторка використовує обряди зимового циклу, які охоплюють святкування всієї Коляди: починаючи від колядок, а закінчуючи Йорданом. Номери з ораторії об’єднані головною ідеєю – народженням Ісуса Христа. Виявлено, що у колядках Ісус Христос асоціюється з Месією, Спасом, Спасителем, семантичне значення яких наближають головного героя ораторії до образу культурного героя (за інтерпретацією К. Брейзіга Heilbringer – творця рятівника). Зазначено, що характерні трікстерські риси обрядів «Водіння кози» та «Маланка» багато в чому збігаються з рисами карнавалу – використовуються переодягання, маски, бутафорія, в них виявляються всі фантастичні риси, які нетипові для повсякденного життя людини. З’ясовано, що трікстерським образам Кози й Маланки властиві амбівалентність, дуалістична природа, перевтілення низького в високе, протиріччя в характері. Виявлено, що в ораторії використано не типовий сюжет обряду «Водіння Кози» в якому трікстерський образ Кози набуває антропоморфних рис та поступово трансформується в образ Героя-Спасителя (культурного героя). Здійснено інтерпретаційно-порівняльний аналіз поеми В. Єрофеєва «Москва-Петушки» та однойменної опери С. Луньова, що дозволило з’ясувати спільне та відмінне між трікстером та культурним героєм на прикладі образу Вєнічки Єрофеєва. Виявлено, що для поеми / опери характерна функціональна зміна тексту та контексту, їх певне перевертання. Виконування контекстом ролі тексту є надзвичайно актуальним та показовим для трікстерства. Даний смисловий парадокс «неправильного» відношення тексту та контексту створює умови для того, щоб вихідні цінності отримали свого двійника – антицінності. В опері С. Луньова «Москва-Петушки» прослідковуються дві лінії: перша – висока, героїчна, «оперна» і друга – пародійна, «опереткова», котрі складно переплітаються, відштовхуються одна від одної протягом всього твору. Гумористичне перемішано з моторошним, піднесеним і трагічним. Творячи образ Вєнічки Єрофеєва, його супутників у потязі, всіх згаданих Вєнічкою «попутників» по життю, С. Луньов продовжує лінію В. Єрофеєва, зачіпляючи надзвичайно важливу для будь-якої людини тональність – релігійну. Однак, замість піднесеного настрою та просвітлення відчуваються курйозно-фарсові та трагікомічні обертони: всі персонажі показані в калейдоскопі анекдотичних і трагічних, «дивовижних» і звичайних ситуацій, скасовуючи, тим самим, всякого роду статусність і соціальну нерівність. Так само як ідентичність трікстера весь час змінюється в міфі (співвідносячись то з тваринним світом, то з божественним світом), відбуваються перетворення та трансформація головного героя в поемі / опері Єрофеєва / Луньова, що стає сутнісною ознакою творів. Вєнічці Єрофеєву одночасно властиві риси трікстера та культурного героя. Як трікстер, він демонструє маргінальною поведінкою незгоду із правилами оточуючого середовища – радянського соціуму, до якого Вєнічка і належить, і не належить. Водночас, Вєнічці властиві мотиви боротьби, що є однією з ознак культурного героя. Він намагається протистояти та вирішувати конфлікти засобами конструктивного діалогу, пропагуючи свій світогляд, що робить його «зразком» для поведінки. Як культурний герой, Вєнічка здатний до створення власного міфологізованого світу, що є ідеалізованим варіантом реального. Між даними світами він постає медіатором, що є спільною рисою як культурного героя, так і трікстера. Відзначені особливості вокальної мови персонажів опери «МоскваПетушки». Для характеристики основних персонажів С. Луньов вводить наступні лейтінтонації: для вокальної мови Вєнічки притаманні висхідні секундові інтонація, зокрема «питальні» інтонації «мотиву хреста»; представників інфернальної сфери – низхідні, що імітують ходу; Янголів – імітації народних гулянь скоморохів; Хору – стилізації богослужбового співу. Важливу роль відіграє оркестр, у якому присутні ритмовий лейтмотив (імітація стукоту коліс поїзда, що пронизує весь музичний матеріал опери) та лейтінтонації, що сповіщають про появу та зображують присутність інфернальних образів. Вербальною лейттемою всієї опери та поеми є фраза «Встань та йди» або «Таліфа кумі». Для підкреслення атмосфери, в котрій відбувається дія опери «Москва-Петушки» С. Луньов використовує звукозображальні елементи «завивання» сирени, цвірінькання пташок, міського шуму, народного гуляння скоморохів, позивні та оголошення вокзалу; імітацію ресторанного «халтурного» виконання романсів та «імпровізацій» на роялі, атмосферу в середині електропоїзда – стукіт коліс поїзда й оголошення зупинок по селектору. Трікстерство в опері проявляється і на рівні діалогів між персонажами, зокрема в діалозі між Вєнічкою та Янголами. В музичній мові останніх звучать не очікувані інтонації музики з церковного богослужіння, а інтонації, що стилізовані під народні пісні та за своїм характером нагадують гуляння скоморохів. Образ Янголів представлений у «викривленому» вигляді не як творіння Боже, а як прообраз темної сили. В опері С. Луньов створює іронічносаркастичний підтекст постійним змішуванням «високого» стилю з народнопобутовим та радянською стилістикою. Таким чином, композитор переводить трагедійні події опери «Москва-Петушки» у пародійно-саркастичне русло та площину буденності. Це і є трікстерське медіаторство, пограниччя між сакральним та профанним; свідомим та позасвідомим; високим, піднесеним та низьким, брутальним; трагедією та комедією тощо. Запропоновані в дисертації підходи та методи дослідження припускають подальшу розробку й поглиблене вивчення архетипу трікстера як у широкому культурологічному аспекті, так і на прикладах конкретних культурних текстів.