Abstract:
Розглянуто одну з ключових проблем філософії – співвідношення наукової і
творчої картин світу на прикладі музичного мистецтва, а саме народної творчості, зокрема української думи. Викладено історичні відомості про етномузикологічне дослідження даного жанру, деякі методологічні підходи до запису й фіксації фольклорного першоджерела. Вирізнені знакові історичні персоналії української музичної
фольклористики (М. Лисенко, Ф. Колесса, О. Сластіон, С. Людкевич), простежено їхнє
значення у формуванні української музикологічної етнографії. Зроблено побіжний
огляд ключових праць представлених діячів, зокрема розвідки М. Лисенка «Характеристика музичних особливостей українських дум і пісень, виконуваних кобзарем Вересаєм» (1873), збірки «Галіцько-руські народні мелодії, зібрані на фонограф Й. Роздольським...» під редакцією С. Людкевича. Висвітлено основні концептуальні засади
роботи авторів із фольклорним матеріалом. Окремо засвідчено важливу новаційну
роль фонографа у запису фольклорного матеріалу, його провідне значення із позицій
точності фіксації джерела. На прикладі творів української композиторської спадщини, мається на увазі «Дума про Нечая» Д. Січинського, продемонстровано процес
інтерпретації думи виразовими засобами академічної музичної традиції. Під час аналізу даного твору виявлено конкретні виражальні можливості жанру, репрезентовані
композитором в авторській спробі наближення до відтворення його автентичного звучання. У висновках засвідчено факт наявності у побутуванні цього жанру ознак як наукової, так і творчої картин світу, що проявляються у багатоманітності та різносторонності звучання: автентичний документальний запис і композиторське переосмислення в авторських музичних творах класичної традиції.
