Концерти для клавіру з оркестром Вольфганга Амадея Моцарта: тенденції розвитку жанру в контексті композиторського методу

Abstract

Розглянуто клавірні концерти В. А. Моцарта у співвіднесенні з оперно-театральною діяльністю композитора. Надається синхронна хронографія появи його клавірних концертів та опер. З’ясовано, що взаємозалежність полягає не в інтонаційній спорідненості тематичного матеріалу творів, які написані в одні роки (хоча й простежується деяка схожість тем у кількох творах). Клавірні концерти, які В. А. Моцарт писав упродовж життя (на відміну від скрипкових, які ледь не всі постали майже в один рік – 1775), демонструють еволюційний зріз його творчості. У надрах цього жанру формується новий підхід до композиції таких творів, що є важливою ланкою на шляху формування фортепіанного концерту ХІХ століття. Проаналізовано клавірні концерти з точки зору тенденції у темоутворенні: майже всі опуси відрізняються багатотемністю в основних партіях. Щодо розподілення тем у подвійній експозиції, також спостерігається певна тенденція, а саме у появі побічної партії (або другої побічної партії) в експозиції у соліста. В. А. Моцарт віддавав перевагу новому клавішному інструменту з ударною механікою – піанофорте, яке задовольняло агогіко-динамічні потреби розвитку тематичного матеріалу. Прагнення В. А. Моцарта до визнання його як оперного композитора у Відні стикнулося з безліччю перешкод – від усталених правил жанру та панування італійської опери на віденській сцені до обмежень щодо тематичного роз-витку (відповідно, інтонаційно-драматургічного розвою образів). Проте саме оперні герої надихали митця на створення яскравих тем в інструментальній музиці, зокрема клавірних концертах. Можна сказати, що його клавірні концерти – це своєрідний театр для інструментів, у якому події розвиваються за правилами театральної драматургії.