Abstract:
У статті розглядається стильова концепція «нової простоти» у контексті понять
«нової музики» і «нового» в музичному мистецтві. Роз´яснюється змістовий комплекс
нової музики як феномена професійного музичного мистецтва ХХ століття, який мав
безпосередній вплив на формування естетичної ідеї «нової простоти» та її творчу реалізацію в індивідуально-композиторських стилях на межі ХХ–ХХІ століть. Наголошується на антиномічності поняття «нова музика», що зумовлено ставленням композитора до традиції (з одного боку, у виникненні «нової» музики виявляється певна
закономірність: відбувається постійне оновлення музичної мови і засобів музичної
виразності, з іншого боку, «нова» музика – це відмова від традиції, створення нової
музичної мови, нових композиторських технік і прийомів по відношенню до попередньої епохи). Відзначається, що критерій новизни є головним у музичному творі, на
думку музикознавців, – і для творчих установок композиторів, і для історичної логіки
еволюції музичного мистецтва. Пояснюється, що суть «нового» у «новій простоті» як
тенденції композиторської творчості полягає у принциповій відмові від необхідності
постійної зміни нормативів музичної мови та її тотальної індивідуалізації, а також поверненні до більшої «доступності» музики. Повернення «нової простоти» до тризвуку
та консонансу як основних конструктивних елементів музичної мови презентує зовсім
інший підхід сучасних композиторів до техніки музичної композиції в умовах «заборони на співзвуччя», що була проголошена західноєвропейським музичним авангардом: «новим» у даному випадку було розуміння тієї функції тризвуку і консонансу, що
зводилася не до функціональної природи ладу і тональних відносин, а до фонічного
образу музики, тобто фактора, який забезпечував її принципову консонантність у сенсі слухового сприйняття і можливість емоційного відгуку завдяки вороттю до лірикосповідального музичного дискурсу.
