Abstract:
Українські Ірмологіони – визначне явище в історії української культури. Вони
представляють сучасникам, зокрема, й музично-аналітичні знання, поширені в середньовічній Україні. Їхнє спеціальне вивчення стало можливим завдяки нещодавно
виданому Каталогу Ю. Ясіновського «Українські та білоруські нотолінійні Ірмолої 16–
18 століть». Зроблені автором систематизація і всебічний аналіз текстів українських
Ірмологіонів відкрили відомі й досі незауважені прояви раціонального освоєння монодії, досліджені в контексті історії української музично-теоретичної думки. Методологія вивчення аналітичного осмислення давньої музики базується на використанні
вибіркового (для селекції письмових свідчень музичних знань); системного (який допоміг цілісно освоїти інформацію з Ірмологіонів), історико-культурологічного (що
дав змогу розглянути зібрану інформацію в контексті панівної естетики, еволюції музичної практики та рівня тогочасних музично-аналітичних знань), феноменологічного (спрямованого на оцінку конкретних проявів осягнення давніх піснеспівів як чергового етапу в розвитку української музичної науки) методів. У підсумку зроблено наступні висновки: різнобічна діяльність книжників-співців (відбір і впорядкування
піснеспівів, редагування, копіювання, перекладення з голосу на ноти) відбувалася
осмислено, на основі певних знань і практичного досвіду; музично-теоретичні знання
українців здобувалися і визрівали задовго до їхнього першого письмового виразу в рукописних нотолінійних Ірмологіонах. Ті початкові фіксовані прояви аналізу музичної
практики стосувалися церковного співу – визначального тоді компонента української
музичної культури. Сталість певних знань щодо репертуару, його фіксації і виконання
дають підстави розглядати їх як окремий етап в історії українського теоретичного
осягнення Музики, представлений синтезом музичного досвіду, загальним рівнем наукової думки, соціально-культурними умовами життя, українськими світоглядними
традиціями, індивідуальними рисами творців і переписувачів Ірмологіонів.
