Окреслено частоту звернення українських композиторів першої третини ХХ століття до таїнства Вінчання. За архівними документами, які опубліковано вперше, встановлено приблизну дату створення «Вінчання» Якова Яциневича – напередодні 1927 р. На основі порівняння виданих друком нот композитора під редакцією М. Гобдича з архівним рукописом твору виявлено порушення порядку піснеспівів. Структуру «Вінчання» узгоджено з канонічною богослужбовою послідовністю й запропоновано власну нумерацію частин циклу: 1. «Велика єктенія», 2. «Блаженні всі», 3. «Прокимен», 4. «Ісає, радій», 5. «На довгі літа». Віднайдено та вперше опубліковано спрощені варіанти окремих розділів циклу – «Святі мученики» з «Ісає, радій», «Тобі, Господи» з «Великої єктенії». Порівняно кількість піснеспівів та їхні музичні форми у Я. Яциневича і його сучасників (К. Стеценка, О. Кошиця, П. Козицького, Й. Кишакевича). Виявлено особливість будови «Вінчання» Я. Яциневича– вперше озвучено канонічні тексти двох частин таїнства Шлюбу (Обручення і Вінчання). Проаналізовано музичні особливості піснеспівів циклу. Окреслено синтез традиційних стильових джерел – канту, народнопісенної стилістики, прийомів церковної лексики у всіх піснеспівах циклу. Виявлено апеляції до концертного жанру (широкі розспіви, протиставлення хорового tutti і solo окремих партій у довгому «Прокимні»), обиходних наспівів (звуконаслідування у короткому «Прокимні» передпочаткового псалма «Благослови, душе моя, Господа» грецького розспіву). Охарактеризовано роботу з розподілом вербальних текстів і формотворення частин циклу. Виявлено комплекс споріднених мелодичних зворотів, які інтонаційно об’єднують Обручення і Вінчання (хвилеподібність розвитку мелодії, довгі розспіви). Віднайдено та проілюстровано цитування музичних фрагментів із Літургії композитора. Підсумовано, що при створенні «Вінчання» Я. Яциневич врахував можливості хорових колективів різного рівня майстерності.