Abstract:
Починаючи з кінця лютого 2022 року вітчизняна наука зазнала значних пертурбацій, викликаних
повномасштабною війною, розпочатою Російською Федерацією проти України. Вони, як не раз бувало в історії збройних конфліктів, значно вплинули на різні сфери культури, мистецтва та науки, у тому числі на етномузикологію та предмет її дослідження. Міграція науковців усередині країни та за
кордон, переміщення та ризики знищення архівів, ускладнені воєнним станом умови польової діяльності, скорочення фінансування у сферах науки та освіти та, водночас, зріст запиту суспільства на
традиційну культуру й поява нових ініціатив із захисту та збереження української спадщини — усе це
формує нові реалії, до яких дослідники мають пристосовуватися та в межах яких мають знаходити
нові підходи для наукової діяльності. Досвід проходження подібних криз іншими країнами, як і досвід збереження архівів у цілому, може стати дуже корисним для вітчизняної науки. Саме тому з початком війни свою допомогу в збереженні культурної спадщини України почали активно пропонувати
інституції, фонди та асоціації країн Європи, США та Канади.
Вимушена міграція дослідників створює, на щастя, й позитивні моменти – це посилення міжнародних контактів, набуття українськими вченими досвіду роботи в закордонних інституціях, презентація вітчизняної науки серед колег інших країн, а отже, популяризація української культури у світі. Так, за час
повномасштабної війни українські дослідники-музикознавці та культурні діячі долучилися до наукових
і творчих процесів різних установ Польщі, Литви, Чехії, Словенії, Австрії, Німеччини, Нідерландів,
Франції, Швеції, Канади, США та інших країн.
Авторка статті розглядає історію й принципи організації та зберігання звукового архіву інституту
етномузикології Науково-дослідного центру Словенської академії науки та мистецтв (ZRC SAZU,
м. Любляна), маючи можливість безпосередньо працювати з цією колекцією як вимушено переміщений
дослідник. У статті подається коротка історія інституту як головного етномузикологічного центру Словенії, розглядається діяльність ключових науковців установи, їхня роль в історії інституту та архіву, підходи до збирання та вивчення традиційної музики словенців, окреслюються актуальні напрямки роботи з цифровим архівом. На підставі цих фактів проводиться порівняння з архівами традиційної музики в
Україні, дається оцінка можливостей залучення розглянутих методів організації та зберігання даних
у роботі з вітчизняними колекціями музичного фольклору, враховуючи нагальність таких заходів у часи
підвищеного ризику втрати культурної спадщини, викликаного війною
