Проаналізовано сутність поняття «індивідуально-виконавський стиль митця концертно-сценічної діяльності» з позицій генетики і генезису. З’ясовано, що означений феномен відображає сформовану оригінальну манеру творчої діяльності митця, яка проявляється у відтворенні самобутніх рис як звуко-виражальних та технічних засобів інтерпретації музичного твору, так і виконавської надійності, виконавської культури та артистизму. Висвітлено вплив на індивідуально-виконавське стилетворення митця концертно-сценічної діяльності рис композиторської, етнічно-національної, епохальної, історичної, просторово-часової та надпрострово-часової стильової концентричності. З’ясовано, що структура індивідуально-виконавського стилю кожного митця концертносценічної діяльності є оригінальною, тобто неповторною. Аргументовано доцільність теоретичного проєктування тільки макрорівневої структури означеного феномену, де обов’язковими мають бути художньо-творчі, технічно-виконавські, інтелектуальноемоційні та артистично-комунікаційні складові. Визначено детермінанти індивідуальновиконавського стилетворення митця концертно-сценічної діяльності. Описано технологію детермінації досліджуваного феномену системою як психологічних, так і суто виконавських детермінант, де до перших віднесено ті, які забезпечують злагодженість перебігу когнітивних процесів (увагу, пам'ять, уяву, уявлення і мислення), та утворення певних емоційно-вольових станів (емоції і волю), а до других — суто виконавські детермінанти (виконавську техніку, виконавську надійність, виконавську культуру та артистизм). Доведено, що детермінанти індивідуально-виконавського стилетворення митця концертно-сценічної діяльності характеризуються функціональною взаємозалежністю, яка є не статичною, а динамічною величиною. Обґрунтовано умови для «отримання» «творчої синергії» від «взаємодії» «пересічних» ознак різних детермінант у процесі індивідуальновиконавського стилетворення митця концертно-сценічної діяльності, що і надає йому змогу доповнювати/збагачувати сформовані риси новими ознаками
The essence of the concept of the "individual performance style of an artist in concert-stage activity" is analyzed from both genetic and developmental perspectives. It is established that this phenomenon reflects a mature and original manner of the artist’s creative activity, manifested in the expression of distinctive features such as sound-expressive and technical means of musical interpretation, as well as performance reliability, cultural refinement, and artistic expression. The formation of an artist’s individual performance style in concert-stage activity is influenced by various stylistic factors, including compositional, ethnic-national, epochal, historical, spatialtemporal, and supra-spatial-temporal elements. Each artist’s individual performance style in concert-stage activity is shown to be original and uniquely distinctive. The study argues for the feasibility of theoretical modeling only at the macrostructural level of this phenomenon, where artistic-creative, technical-performance, intellectual-emotional, and artistic-communicative components are essential. The determinants underlying the formation of an artist’s individual performance style are identified and systematized. The methodology for studying this phenomenon is presented through an integrated framework that encompasses both psychological and strictly performative factors. Psychological determinants include those ensuring the coherence and efficiency of cognitive processes — such as attention, memory, imagination, mental representation, and thinking — as well as the formation and regulation of emotional-volitional states, including emotion and will. Performative determinants, in turn, include elements intrinsic to artistic execution: technical proficiency, performance reliability, cultural refinement, and expressive artistry. It is demonstrated that the determinants of individual performance style in concert-stage activity are characterized by functional interdependence, which is dynamic rather than static. The study substantiates the conditions under which “creative synergy” emerges from the interaction of intersecting features of various determinants. This synergy enables artists to supplement and enrich their established stylistic traits with new expressive qualities.
