Abstract:
Історична Звенигородщина – локальна традиція в центрі України, яка охоплює нинішній
Звенигородський та частини сусідніх районів правобережної частини сучасної Черкаської області. Авторка
досліджує цей терен майже 20 років. Весняна обрядова пісенність у цій традиції наразі є реліктовим явищем,
тому кожна зафіксована одиниця (пісня, текст, опис обряду чи бодай згадка про їх колишнє побутування)
сприймається дослідником як величезна знахідка.
У cхідноподільській частині Черкащини (на землях історичної Уманщини) ще донедавна можна було
почути розповіді про обряди та пісні весняного циклу. Натомість у наддніпрянських селах (окрім
Надтясминня) весняні наспіви відсутні (за одиничними винятками). Тому знайдені нами матеріали
дозволяють трактувати територію Звенигородщини як східну межу побутування весняної обрядової
пісенності Поділля та водночас як перехідну зону між Поділлям та Наддніпрянщиною, що увібрала музичностилістичні риси обох етнографічних регіонів.
У найповнішому зібранні календарної та родинної обрядовості черкаського правобережжя початку
ХХ століття – монографії «Звенигородщина» Агатангела Кримського, окрім докладного опису звичаїв,
обрядів та коментарів до них, міститься понад 40 текстів весняних хороводів, ігор, що мають пісенний
компонент і власне пісень, а також постові «вірші» – христування, виконувані під час обходу дворів дітьми та
молоддю на Великдень. До цього базового фонду додалися зразки весняних обрядових жанрів, опубліковані в
музично-етнографічних виданнях різних років, та окремі твори, що вціліли на початок ХХІ століття й були
записані авторкою.
Весняні хороводи починають водити та співати від Великодня, та є свідчення й про те, що це робилося
ще раніше, під час Посту, що відповідає старовинному призначенню весняних пісень.
Найбільша частка місцевого весняного репертуару припадає на хороводні та ігрові веснянки: «Шум»,
«Кривий танець», «Мак», «Зайчик», «Просо», «Подоляночка», «Вербовая кладочка», «Туман» тощо.
Серед жанрів весняного обрядового співу трапляються поодинокі зразки ранньовесняних закличок («Ой
весна, весна, весняночка»), група ліричних веснянок (за Є. Єфремовим – «величальних», наприклад, «Ой у
правую середу» та ін.) та ліричних пісень, умовно приурочених до весняного сезону.
Призбирані та проаналізовані музично-етнографічні дані лягли в основу типологічної карти, що
дозволяють зробити важливі висновки щодо географічного поширення весняних мелотипів на
Звенигородщині
