Проаналізовано композиторські та виконавські засоби арій з іспанських сарсуел. Обґрунтовано думку про здатність подібних творів істотно збагатити й урізноманітнити виконавський репертуар вокаліста. Зазначено, що притаманні аріям з сарсуел національні мелодичні звороти, активний ритмічний початок, динамічна зміна настроїв стають чинниками привернення слухацької уваги, завдяки чому вони можуть стати яскравим акцентом концертної програми. Подано короткий опис становлення сарсуели як жанру. Описано два види сарсуели (барокову та романтичну), які сформувалися в процесі історичного розвитку. Уточнено, що романтична сарсуела містить два жанрові підвиди: велику сарсуелу, малу сарсуелу. З’ясовано, що дві з проаналізованих у статті сарсуели («Темпраніка» Героміно Гіменеса та «Продавець вафель» Руперто Чапі) є малими сарсуелами, а третя («Дочки Зеведея» Руперто Чапі) — великою. Визначено головні ознаки малої та великої сарсуели в контексті аналізу обраних арій. Встановлено, що великій сарсуелі притаманні наявність трьох (рідше двох) дій; перевага вокальних номерів над розмовним текстом; присутність хору, залученого до дії; наявність інструментальних номерів на початку кожної дії. Виокремлено ознаки малої сарсуели, до яких відноситься: одна дія; домінування розмовного тексту над вокальними номерами; використання сюжетів повсякденного життя; невелика кількість персонажів; використання популярних музичних інтонацій. Проаналізовано композиторські засоби виразності в трьох аріях з сарсуел: 1) арії Марії з сарсуели «Темпраніка» Героміно Гіменеса, 2) арії Луїси з сарсуели «Дочки Зеведея» Руперто Чапі, 3) арії Сокорро з сарсуели «Продавець вафель» Руперто Чапі. Розкрито засоби виразності, які втілюють національний іспанський колорит, а саме: 1) гармонія, що використовує особливості домінантових ладів; 2) мелодика, насичена мелізмами та стрімкими пасажами; 3) контраст як провідний засіб композиційного розвитку (в т. ч. ладовий, фактурний, ритмічний). Висловлено думку про необхідність відтворення національного іспанського колориту виконавськими засобами виразності, зокрема, через динамічні акценти, додавання вокальних прикрас та імпровізації у виконанні.
This study analyzes the compositional and performance techniques employed in arias from Spanish zarzuelas, highlighting their potential to significantly enrich and diversify a vocalist's repertoire. The unique national melodic characteristics inherent in zarzuelas, along with their vibrant rhythmic elements and dynamic mood shifts, serve as compelling factors that capture the listener's attention, making these works a striking addition to concert programs. A concise overview of the evolution of zarzuela as a genre is provided, detailing its historical development into two primary forms: baroque and romantic zarzuela. Within the romantic category, two subgenres are identified: grand zarzuela and minor zarzuela. The analysis reveals that the two zarzuelas examined—Geromino Gimenez's "Tempranica" and Ruperto Chapi's "The Waffle Seller"—are classified as minor zarzuelas, while Chapi's "Daughters of Zebedee" is categorized as a major zarzuela.The study delineates the defining characteristics of minor and major zarzuelas through an examination of selected arias. Major zarzuelas typically feature three (or occasionally two) acts, with a predominance of vocal numbers over spoken dialogue, the inclusion of a choir actively participating in the narrative, and instrumental interludes at the beginning of each act. In contrast, minor zarzuelas are characterized by a single act, a greater emphasis on spoken text, plots drawn from everyday life, a limited number of characters, and the incorporation of popular musical motifs. The author conducts a detailed analysis of the expressive techniques utilized in three specific arias: Maria's aria from "Tempranica," Luisa's aria from "Daughters of Zebedee," and Socorro's aria from "The Waffle Seller." The findings reveal several expressive elements that embody the distinct national flavor of Spanish music, including: 1) harmonic structures that utilize dominant modes; 2) melodies enriched with melismas and rapid passages; and 3) contrast as a fundamental compositional device, encompassing modal, textural, and rhythmic variations. The author posits that effectively conveying the national Spanish essence in performance necessitates the use of expressive techniques, particularly through dynamic accents, the incorporation of vocal ornaments, and elements of improvisation. This approach not only enhances the authenticity of the performance but also deepens the audience's engagement with the zarzuela repertoire.
