Abstract:
Проаналізовано специфіку, характерні особливості та трансформації одного з двох базових компонентів інфраструктури музичного життя — філармонічного (концертного) залу.
Філармонічний зал розглянуто у співставленні із залом оперного театру. З’ясовано, що
з’явившись на століття пізніше, ніж загальнодоступний оперний театр, у середині XVIII століття, філармонічний зал а) позначив фазу стабілізації Новоєвропейської інтонаційної концепції; b) віддзеркалив процеси становлення прогресивних суспільно-мистецьких інститутів
громадянського суспільства; c) виявив свою приналежність до підприємств мистецької сфери. Цими чинниками зумовлені його параметричні характеристики на етапі формування
(Holywell Music Room, St. Cecilia Room, Hanover Square Room). Водночас у ХІХ столітті під
впливом процесів демократизації та внаслідок розвитку сфери «навколомузичного бізнесу»
філармонічний зал зазнає трансформацій, які призвели до з’ясування граничних параметрів,
що зберігають його акустичну специфіку (Crystal Palace, Royal Albert Hall of Arts and
Sciences). Ці параметри були втілені в еталонних залах останньої третини ХІХ століття
(Musikverein, новий Gewandhaus, Concertgebouw, Carnegie Hall та Boston Symphony Hall). У
ХХ столітті перед філармонічним залом постають нові виклики внаслідок виходу на ринок
масових інтонаційних практик та технологічних новацій (кіно, звукозапис). Це призвело,
зокрема, до кардинального збільшення розмірів концертних залів. Водночас прагнення зберегти сам феномен акустичного концерту викликало появу залів нової конфігурації, не традиційної «взуттєвої коробки», а «виноградника» (Берлінська, Паризька та Ельбська філармонії). Відтак, шляхи розвитку концертних залів у наш час характеризуються адаптацією до
умов ринку та відбивають дві діаметрально протилежні тенденції: орієнтацію або на підприємства мистецької сфери, або на креативні індустрії
