Abstract:
Розглянуто творчість Хайме Зенамона як вагому складову сучасного південноамериканського гітарного репертуару. У порівнянні з творами відомих болівійських композиторів
та виконавців Альфредо Домінгеса, Фернандо Ардуса, Хільберто Рохаса виявлено зв’язки з
фольклорними традиціями країни, поетикою андського звуку, його тембровою специфікою.
Методологія дослідження спирається на методи історичного, компаративного, феноменологічного, структурно-функціонального аналізу для визначення жанрово-стильових елементів
музики індіанського, креольського, африканського (марокканського) походження; суттєвих
змін у звукозображальних ресурсах гітарного тембру в умовах використання специфічних
сучасних прийомів звуковидобування. Репрезентовано класифікацію цих прийомів за технічними параметрами гри, зонами й засобами видобування звуку (перкусійні, щипкові, глісандуючі, препаровані); за фонічними та звукозображальними параметрами (наслідування тембрів інших інструментів, голосів природи та шумів різного походження); за жанровокомунікативними ознаками, джерелами та середовищем виникнення й побутування. У проаналізованих дуетах «Касабланка», «Андська соната» висвітлено технічні засоби гри для відображення звуків навколишнього світу; процеси змішування його етнокультурних витоків і
жанрових традицій: болівійських, бразильських, аргентинських, близькосхідних, марокканських, афроамериканських. Марокканські «звукові ландшафти», що слугують фоновим оточенням подій першоджерела — мелодрами «Касабланка», у гітарному дуеті промальовані
звукозображальними імітаціями місцевих музичних звичаїв і відповідних тембрів магрибських струнних та берберських ударних. В «Андській сонаті» Х. Зенамона, яка є відображенням болівійських пейзажів, поряд з андським бінарним синкопованим ритмом, ангемітонними індіанськими наспівами мелодій, чутні наслідування звуку місцевої перкусії (барабана
каха) гучними ударами по відкритих гітарних струнах або ребром долоні біля підставки для
зображення галопу коней, що пасуться в андських краях. У творах виявлено жанрові прикмети магрибських нуб арабської усної традиції, американського фокстроту, бразильської самби,
аргентинської чакарери і маламбо. Наведено аналогічний досвід використання новітніх прийомів гри в творчості південноамериканських та європейських композиторів
