Abstract:
Митці намагаються шукати свіжі творчі підходи та напрямки у виконавському мистецтві з метою поєднання в одному художньому проекті, здавалося б, несумісних засобів та прийомів, що дозволяє по-новому розкрити
зміст, задум, ідею музичного твору. До таких засобів належить весь комплекс
кінетичних і фонічних явищ та ряд семантичних маркерів, які супроводжують музичне мовлення, доповнюючи й уточнюючи його. Однак, слід розчленовувати взаємодію мовленнєвих і немовленнєвих сигналів, які безпосередньо
включені у структури музичної мови й мовлення, і які до них не включені, а
входять у сфери позамовної поведінки у галузі музики. Ці останні, як правило,
щільно пов’язані з широкою сферою суспільно-культурної поведінки людини і
є безпосереднім об’єктом мистецтвознавчих досліджень. Їх аналіз засвідчує,
що проблема театралізації виконавського процесу є актуальною й такою, що
потребує ґрунтовного наукового аналізу й дослідження. Таке твердження
обумовлене в першу чергу тим, що це питання не достатньо вивчене як на
теоретичному рівні – не створено понятійну базу, не в достатній мірі проаналізовано вплив сценічної поведінки виконавця на сприйняття його виступу
слухачами в залі, так і на рівні практичного втілення – не завжди в педагогічній та концертно-виконавській практиці зовнішнім проявам емоцій приділяється достатня увага.
