Abstract:
Розглянуто одну зі змістовних складових «Гуцульського триптиха» Мирослава Скорика — символічний потенціал остинатності. Висвітлено дві основні мотивації звернення композиторів (ширше — митців) до фольклору: формальну — звертання до скарбниці
форм, та змістовну — апелювання до підоснови національної культури, до «часу закладання
основ» певного національного світогляду. Проведено паралелі між орнаментами у візуальних
мистецтвах та ostinati в обраному для дослідження творі. Відзначено особливу роль орнаментів у стародавніх культурах, поєднання в орнаменті ідеї єдності одиничного та множинного,
впорядкування та симетрії як надбудови над більш простими елементами — патернами,
принципу потенційної нескінченості повтору обмеженого у часопросторі елементу, як символічного шляху кінцевого у безмежне. Виявлено аналогію між символічною значущістю
орнаментів, а саме: орнаменти символізують періодичність та потенційну нескінченість процесів Життя, оскільки вони засновані на множинному відтворенні певного патерну, особливо
в архаїчних культурах, та використанням так званої орнаментальної остинатності у «Триптиху». Визначено різні формальні функції ostinato у трьох частинах партитури М. Скорика.
У першій частині переважає мелодична остинатність в основній темі. У другій частині остинатність, здебільшого, присутня у фоні-супроводі, який отримує значне змістовне навантаження: втілення наповненості життям, злиттям з множинними ритмами природи. У третій
частині остинатність відсунуто на маргінеси; проте відбувається спроба її повернути, що
призводить до катастрофічної кульмінації. Отже, цілеспрямоване зменшення питомої ваги
орнаментальної остинатності є індикатором драматургії твору, символізує різні стадії людського життя та його приреченість на смерть як розрив життєвих циклів. У висновках проведено паралелі між множинним відтворенням мотиву в орнаменті та повторами мотиву в
ostinato, а також із потенційним та неодноразовим виконанням художнього твору, з самовідтворенням генетичних реплікаторів як алгоритму Життя
