Abstract:
Розглянуто етапи розвитку принципів постановок творів Р. Вагнера на сцені заснованого композитором фестивалю у місті Байройт. Показано, що концепцію «мистецтва майбутнього» було лише частково втілено автором на практиці, а прижиттєві постановки, здійснені на сцені Фестшпільхаузу, стали фактичним продовженням театральної традиції, яка переважала на той час. Висвітлено провідну роль у проголошенні нових підходів до втілення вагнерівських творів, яка належить А. Аппіа. Визначено, що його ідеї ґрунтувались на очищенні сцени від зайвих елементів та вибудови розвитку дії, виходячи з музики, стали провідним принципом режисури від 1951 року ХХ століття, втілюваної онуками композитора. Описано ситуацію, де фестиваль та постать митця стали елементами ідеології нацистського режиму. Означено, що цей фактор був додатковим чинником, який зумовив кардинальне оновлення візуальної стилістики та принципів реалізації фестивальних вистав у повоєнний час. З’ясовано, що, починаючи з 1970-х років, практика запрошення режисерів дозволила привнести у фестивальні постановки нові ідеї, урізноманітнити принципи інтерпретації творів та тематику, яка відображала соціальну й політичну дійсність часу, по-новому трактувала історичний досвід фестивалю та постать композитора. Обґрунтовано значення постановки «Персня нібелунга» 1976 року П. Шеро, яка стала відправною точкою нових режисерських шукань. Розкрито, що надалі тема влади, нафти, політичного протистояння та історичних катаклізмів стала однією з найбільш відтворюваних на сцені й наразі залишається актуальною. Розглянуто та проаналізовано постановки Ф. Касторфа, Б. Коскі, Т. Кратцера, В. Шварца і Дж. Шейба, які створювались відповідно до актуальних запитів часу, тем та проблем сучасного суспільства, історичного досвіду та шляхів його осмислення. Доведено, що в спектаклях останніх років важливим є використання елементів мультимедіа, які становлять комплекс виражальних засобів, що поновому розкриває бачення режисером сюжету, доповнює реальність та розширює просторові рамки вистави.
