Короткий опис(реферат):
Досліджено прояви художньої діалогу на прикладі камерно-ансамблевої музики українських композиторів ХХ століття. Охарактеризовано художній діалог як віддзеркалення основних векторів розвитку камерної творчості у композиторських пошуках, які вплинули на процеси збагачення та перетворення його виражального поля, а його специфіка сформувала національний характер цього поля. Простежено взаємодію митця з культурно-мистецькими шарами як дієву форму комплексного розуміння процесів музичної творчості у дихотомії «традиція-новаторство». З’ясовано, що вбудовані у композиторський задум, комунікативні особливості художнього діалогу дають можливість окреслити специфіку камерної творчості, її координати культурно-мистецької ідентифікації на кшталт внутрішньої «митець-задум» та зовнішньої «митець-стильовий простір» парадигм. Виявлено закономірності взаємодії митця з різними «художніми полями» та вектори новацій, що впливають на розвиток камерної творчості як складника української музичної культури і сприяють цілісному її розумінню у взаємозумовленості художніх процесів з європейськими мистецькими трендами та світоглядними настановами. Описано цілісність виражального поля камерно-ансамблевої творчості за кількома художньо-діалогічними зрізами, що виявляють її сутність і етапні зміни. Окреслено компоненти композиторського світосприйняття та стильові тенденції часу, які формують уявлення про національну специфіку української камерної музики початку ХХ століття, де риси пізнього романтичного стилю втілено через українську колористику, щедре використання українських інтонаційних та ладогармонічних комплексів, жанрових моделей народної творчості, програмність тощо. Виокремлено дві моделі розвитку камерної творчості на прикладі композиторських шкіл, їхньої професійної та культурно-мистецької атрибуції, а саме: герметично-академічну, пов’язану з впливами М. Лисенка та його послідовників, та новаційну, відкриту до кардинальних жанрово-стильових перетворень у діалогічній взаємозумовленості академічної традиції та експериментальних пошуків, що пов’язана зі школою Б. Лятошинського. Доведено, що художній діалог у комунікації українських митців з новаційними процесами європейського стильового дискурсу дав можливість простежити особливості жанрових трансформацій у камерно-інструментальній творчості другої половини ХХ століття та виокремити їхні засадничі етапи.
