Короткий опис(реферат):
Здійснено огляд професійних аспектів диригування, як процесу керування виконавським колективом. Розкрито основні напрями розвитку виконавської майстерності диригента від шумового виду — до безшумового. Простежено динаміку зміни форм та способів диригування зі збереженням пріоритету жестикуляції як основного виду впливу на колектив під час виконання музичного твору. З’ясовано, що диригент управляє не тільки логікою розвитку музичного матеріалу, а реалізує її застосуванням специфічного комплексу організованих в часі реальних фізичних рухів (жестів). Проаналізовано сутність оркестрового мислення диригента, яке являє собою синтез його логічного й процесуального мислення, що забезпечує розвиток тембрової драматургії музичного твору. Обґрунтовано залежність тембрального забарвлення звуку від задіяності різновидів оркестрових інструментів у відтворенні музичного матеріалу. Встановлено, що оркестровка виступає основою тембрального мислення диригента. Розмежовано (умовно) композиторів на два основних типи тембрального мислення, де до першого віднесено тих, для яких оркестровка є засобом викладення музичної думки (Л. Бетховен, Р. Вагнер, П. Чайковський, Д. Шостакович й інші), а до другого — тих, для яких оркестровка є засобом вираження витонченої образності створенням оркестрового колориту та багатобарвності звучання (Г. Берліоз, М. Римський-Корсаков, К. Дебюсі й інші). Доведено, що: тембральне забарвлення та мануальна техніка диригента мають взаємо-зворотний зв’язок; Елементи диригентського жесту відображають не тільки метро-ритмічну структуру, штрихову реалізацію, динамічні відтінки, емоційно-образний зміст музичного твору, а й відображають якість нового тембру, його видозміну та розвиток; темброва слухова уява диригента розвивається на заняттях з оркестровки (інструментовки) та в процесі диригування безпосередньо оркестровим колективом; диригентський жест, не підкріплений тембровим відчуттям, призводить до формальної жестикуляції, яка не відображає емоційно-образний зміст музичного твору.
