Короткий опис(реферат):
Розглянуто особливості сценічної інтерпретації вокально-хореографічного компонента — сцени поклоніння Золотому Тільцю в опері Мирослава Скорика «Мойсей» у львівській та київській версіях вистави. Окреслено актуальність звернення до творів притчового спрямування у доленосні для людства часи обрання власного шляху на основі духовної скарбниці християнства — Біблії. З’ясовано сутність танцю Золотого Тільця як відлуння стародавніх єгипетських відправ на честь священного бика Апіса та ассировавилонських релігійних обрядів, присвячених богу Ваалу. Встановлено характерні ознаки язичницького ритуалу поклоніння Золотому ідолу, їх прояви в оргіастичному, пристрасноспокушальному танці із збудженням розпаленої вином уяви юрби, доведенням її до несамовитості та аморальних вчинків. Визначено необхідність синтезування ораторіальних особливостей (провідної функції хору, символічно-узагальнених трактувань подій з їх статично-уповільненим розгортанням) та оперної специфіки (динамічної режисури, яскравої сценографії, експресивної музичної драматургії) у створенні художньо-цілісної вистави. Обґрунтовано логічність танцювальної мізансцени з виходом балету із складу хористів — супротивників Мойсея, його поступового оголення та перетворення релігійної відправи на оргію у львівській версії опери. Проаналізовано і зіставлено зі львівською київську версію інтерпретації сцени ідолопоклонства із слабо вираженим конфліктом між двома ідейними таборами внаслідок спрощеної мізансцени вводу балету в танцювальне дійство без окреслення його приналежності до супротивників Мойсея. Доведено відповідність сценічного вирішення танцю Золотого Тільця у львівській та київській версіях вистави творчо переосмисленому стародавньому язичницькому культу фетишизації багатства і влади. Закцентовано увагу на логічності вирішення мізансцен у львівській версії вистави та на психологізації й персоніфікації образів персонажів — у київській. Спрогнозовано необхідність комплексних інтегрованих досліджень використання стародавніх культових ритуалів у оперних виставах із синтезуванням історичних, культурологічних, теологічних, етикоестетичних, соціально-психологічних, мистецтвознавчих засад існування певного етносу в умовах розвитку цивілізаційних процесів.
