Композиторська і виконавська співтворчість як комунікативна система у скрипковому мистецтві

Abstract

Розглянуто співтворчість композитора і виконавця з точки зору процесу творчої комунікації, роль виконавця у донесенні сучасних творів до слухача. Розібрано поняття «комунікація» та його застосування у музичному мистецтві, зокрема скрипковому. Здійснено аналіз історико-філософських, соціологічних, культурологічних концепцій щодо походження терміна «комунікація». Приділено увагу одному з найбільш віртуальних видів художньої комунікації – музичній, що не підлягає ніяким словесним поясненням на жодному етапі: від миті створення музичної композиції, її виконання (звучання) й до моменту сприйняття слухачем через коло певних образів. Окреслено різні підходи композиторів до втілення творчого задуму та осмислення виконавцями музики під час роботи над твором. Наведено приклади використання композиторами нових та оновлених прийомів гри у сучасній музиці, які досить часто не є характерними для скрипки, та виявлення труднощів, із якими стикаються музиканти під час розучування й виконання складних чи нетрадиційних прийомів гри на інструменті. Виокремлено також феномен першовиконання музичного твору як надзвичайно складний і відповідальний процес не лише для виконавця, а й композитора, адже не зовсім вдала прем’єра може назавжди «поховати» опус і надії автора. У зв’язку з цим, особливу роль відведено виконавцю – зробити зрозумілим складний для слухача твір. Висвітлено щаблі роботи виконавців під час розучування нових опусів і подальшої комунікації з композиторами. Констатовано, що чимало виконавських прийомів народжується саме в процесі творчого спілкування автора з музикантом.