Abstract:
Проаналізовано систему сучасної музичної освіти на прикладі діяльності київської, харківської та львівської школи академічного бандурного виконавства, які не тільки забезпечують, а й зберігають та продовжують українську культурно-історичну традицію, виховуючи у своїх нащадків шанобливе ставлення до її культури. З’ясовано, що кожна з них внесла свій особливий вклад у розвиток свого регіону, сформувавши систему музичного мислення, яке максимально реалізує музично-педагогічну діяльність, узагальнюючи та науково обґрунтовуючи музично-творчий розвиток кожної академічної школи, окреслюючи її напрямки функціонування в культурно-освітньому просторі. Презентовано найвідоміших представників цих шкіл та їх основні тенденції подальшого розвитку. Обґрунтовано глибокі соціально-економічні реформування, що відбуваються на територіях України та світу в цілому, котрі обумовили потребу суспільства не лише в самостійній, а й заповзятливій, енергійній, творчо орієнтованій особистості. З’ясовано, що процес адаптації такої особистості слід розглядати з позицій культурологічного аспекту. Доведено, що для майбутніх фахівців музичного мистецтва музика є одним із найемоційніших видів мистецтва, який сприяє розвитку здатності співпереживати, відчуваючи всю палітру людських емоцій та почуттів. Вмотивовано функціональне призначення бандурного виконавства мобілізувати емоційно-чуттєвий світ особистості. Охарактеризовано у цьому контексті музичну спадщину видатної академічної бандуристки Людмили Федорової-Коханської, яка стала невід’ємною складовою духовного життя нації та одним із засобів збереження культурних традицій академічного бандурного виконавства сьогодення. Обґрунтовано творчий доробок мисткині, який є потужним внеском у розвиток української музичної культури та менталітету сучасних музикантів-виконавців загалом.
