Abstract:
Розглянуто єдиний твір малої форми Євгена Станковича з сольним альтом — «Гірську легенду» для альта і струнних. З’ясовано обставини його створення. Виявлено, що він був написаний спеціально для Міжнародного конкурсу альтистів імені Зенона Дашака (Київ, 2004 рік) у якості обов’язкової п’єси. Встановлено існування двох авторських версій музичного твору: перша — для альта і фортепіано; друга — для альта і струнного оркестру. Проаналізовано наявні аудіозаписи «Гірської легенди», зроблені відомими київськими альтистами Андрієм Тучапцем та Олександром Лагошею. Здійснено музикознавчий аналіз п’єси. Підкреслено, що проста тричастинна репризна форма, в якій втілено композицію твору, містить значний потенціал для роботи з тематизмом — його презентації, його розвитку та його переосмислення у результаті цього розвитку. З’ясовано, що очевидною є паралель з формою сонатного алегро — знакової для Станковича-симфоніста. Виявлено сильний вплив карпатського фольклору на її музичну мову, який продиктовано як самою назвою опусу, так і подією задля якої він був створений. Наголошено на тому, що «Гірська легенда» мала презентувати Україну для музичної спільноти з різних країн, яка була присутня на Міжнародному конкурсі альтистів. Спрямовано увагу на назву твору, в якій міститься натяк на дві реальні «легенди», що народилися у карпатському регіоні — відомого українського альтиста, чиїм ім’ям був названий конкурс — Зенона Дашака і самого Євгена Станковича. Висунуто гіпотезу стосовно ще однієї образно-змістової паралелі, хоча й віддаленої — зі знаменитою скрипковою п’єсою Генріка Венявського «Легенда». Відзначено традиції нової фольклорної хвилі в українській музиці. Підкреслено важливість продовження наукових розвідок, пов’язаних із «Гірською легендою». Визначено перспективний напрям подальшого дослідження означеної тематики, який пов’язаний з інтерпретаційним аспектом — виконавським аналізом сольної партії музичного твору.
