Короткий опис(реферат):
Розглянуто роль комунікації акторів зі слухачами/глядачами у процесі театральносценічної діяльності. Проаналізовано різні методологічні підходи до вивчення означеного процесу. З’ясовано, що театр виступає потужним інструментом для катарсису, дозволяючи слухачам/глядачам «звільнитись» від «негативних» емоцій та відчути очищення. Обґрунтовано сутність поняття «театральна вистава» як завершеного художнього твору, створеного спільними зусиллями режисера, акторів, слухачів/глядачів, художника та інших творчих працівників. Встановлено, що безпосередніми основними учасниками процесу театрально-сценічної діяльності є: актори — творці сценічних образів, які за допомогою різних засобів виражають авторський задум та впливають на емоційний стан слухачів/глядачів; слухачі/глядачі, які не тільки сприймають «подану» акторами інформацію, а й інтерпретують її у власній свідомості. Доведено, що комунікація акторів зі слухачами/глядачами у процесі театрально-сценічної діяльності відіграє вирішальну роль у реалізації мистецького задуму авторського твору, адже вона не є однобічною і має динамічно-діалогічну взаємодію, спрямованість якої впливає на думки, емоції та поведінку як акторів, так і споживачів їх творчості. Описано комунікацію акторів зі слухачами/глядачами у процесі театрально-сценічної діяльності з позицій використання вербальних й невербальних засобів передачі їм «правдивої» інформації. Розмежовано засоби комунікації акторів зі слухачами/глядачами у процесі означеної діяльності на два види — вербальні (мова, інтонації, тембр голосу, паузи, логічні наголоси тощо) і невербальні (міміка, жести, пластика, костюми, декорації, світло тощо). Встановлено, що невербальні засоби комунікації акторів зі слухачами/глядачами, як правило, доповнюють і підсилюють «правдивість» передачі їм інформації вербальними засобами. Виявлено залежність ефективності комунікації акторів зі слухачами/глядачами у процесі театрально-сценічної діяльності від таких основних факторів, як: авторське прагнення максимально дотримуватись власного «бачення» творчого задуму мистецького твору у ході його реалізації; режисерської інтерпретації мистецького твору з урахуванням індивідуального постановочного стилю; акторської майстерності, яка визначається їх здатністю створювати переконливі сценічні образи і доступно доносити необхідну інформацію до слухачів/глядачів; художньо-естетичних смаків та рівня загальної і мистецької культури слухачів/глядачів тощо. Доведено, що підвищення ефективності комунікації акторів зі слухачами/глядачами — це спільна задача всіх учасників процесу театрально-сценічної діяльності.
