Розглянуто маловідомий, не висвітлений в науковій літературі, але оригінальний за задумом і жанровим рішенням твір — оперний етюд Михайла Вериківського «Байка про Будяка і Троянду» в аспекті проблеми жанрового статусу твору. Висвітлено історикохудожній контекст доби модернізму, в якому відбувався композиторський пошук «малих форм» музичного театру. Визначено характерні ознаки жанру «оперний етюд» на основі узагальнення мистецтвознавчих дефініцій «етюду» та близьких до нього за змістом літературознавчих понять «нарис» та «драматичний етюд». Підкреслено нетипову на той час мініатюрність «Байки про Будяка і Троянду» (49 тактів) та її жанрову синтетичність, що полягає в поєднанні рис оперного етюду та камерно-вокальної сценки. Виявлено відмінності поетичного лібрето від тексту байки Леоніда Глібова «Троянда», автографу твору та його друкованої версії, ознаки впливуна жанрову поетику опусу літературної байкисценки (стислість, алегоричність, сатиричність, антитетичність образів тощо). Розкрито символічно-алегоричний аспект у трактовці персонажів байки та інтонаційно-жанровий генезис їхніх вокальних партій. З’ясовано функції фортепіанного супроводу в передачі смислової багатомірності змісту байки та прийоми створення сатиричного підтексту у трактовці образів. Доведено, що музична інтерпретація байки Л. Глібова у творі М. Вериківського спрямована на виявлення сатиричного змісту тексту, пов’язаного з тлумаченням байки в контексті типізованих явищ та злободенних проблем сучасності. Обґрунтовано спадкоємність твору з традиціями втілення сатиричної образності у творах національної (М. Лисенко, К. Стеценко, Я. Степовий) та світової класики (Г. Вольф, І. Стравінський, Р. Шуман тощо). Зроблено висновок про те, що твір має новаторське значення для української музичної культури кінця 1940-х років, пов’язане з доволі рідкісним для цієї драматичної епохи втіленням сюжету комічно-сатиричної спрямованості та акумулюванням евристичних тенденцій розвитку світової опери (камернізація, синтез жанрів, стильова діалогічність).
This article examines a little-known and previously unexplored work by Mykhailo Verykivskyi—the operatic etude “The Fable of the Thistle and the Rose”—focusing on the problem of its genre status. The study situates the composition within the historical and artistic context of musical modernism, a period marked by the composer’s search for “small forms” in musical theater. The genre characteristics of the operatic etude are defined through the synthesis of musicological interpretations of the etude and related literary concepts such as the sketch and the dramatic etude. Special attention is given to the work’s exceptional miniature scale (49 measures) and its genre hybridity, combining features of an operatic etude and a chamber vocal scene. Differences between the poetic libretto and Leonid Hlibov’s original fable “The Rose,” as well as discrepancies between the autograph and printed versions of the score, are identified. The influence of the literary fablescene on the genre poetics of the composition—brevity, allegorical imagery, satire, and antithetical characterization—is analyzed. The study explores the symbolic and allegorical interpretation of the characters, the intonational and genre origins of their vocal parts, and the role of the piano accompaniment in conveying semantic complexity and creating a satirical subtext. It has been demonstrated that the musical interpretation of L. Hlibov’s fable in Mykhailo Verykivskyi’s work is aimed at revealing the satirical content of the text, connected with the fable’s interpretation in the context of typified phenomena and pressing contemporary issues. The continuity of the work with the traditions of portraying satirical imagery in the national repertoire (M. Lysenko, K. Stetsenko, Y. Stepovyi) as well as in world classics (H. Wolf, I. Stravinsky, R. Schumann, etc.) has been substantiated. It is concluded that the work holds an innovative significance for Ukrainian musical culture of the late 1940s, associated with the rather rare for this dramatic era realization of a comically satirical plot and the accumulation of heuristic tendencies in the development of world opera (chamberization, genre synthesis, stylistic dialogism). It is argued that Verykivskyi’s musical interpretation emphasizes the satirical dimension of Hlibov’s fable, linking it to typified social phenomena and contemporary issues. The work’s continuity with national and international traditions of satirical musical imagery is substantiated. The article concludes that the composition holds innovative significance for Ukrainian musical culture of the late 1940s, reflecting broader tendencies of operatic development such as chamberization, genre synthesis, and stylistic dialogism.
