Здійснено комплексний музикознавчий аналіз П’ятого фортепіанного концерту К. СенСанса в контексті європейської концертної традиції кінця XIX століття та орієнталістської образності, зумовленої культурними й естетичними контактами Заходу і Сходу. Виявлено специфіку поєднання класичної форми, романтичної віртуозності та екзотичних інтонацій у структурі й образній системі твору, а також визначення стильових паралелей із фортепіанною творчістю Ф. Ліста та Ф. Шопена. Проаналізовано історико-культурні передумови формування орієнталістських тенденцій у французькій музиці XIX століття, зокрема в контексті колоніальної політики, подорожньої культури та художньої рецепції «іншого». Виявлено, що орієнтальні елементи в П’ятому концерті К. Сен-Санса не мають характеру прямої етнографічної стилізації, а функціонують як художньо-символічний компонент, інтегрований у чітко вибудувану європейську форму. Визначено композиційну структуру концерту, що засвідчує органічне поєднання класичної тричастинної схеми з поліфонічною насиченістю, циклічними принципами розвитку та імпровізаційними рисами, особливо виразними у повільній частині. Показано, що використання поліфонічних прийомів, контрапункту та хоральних епізодів відсилає до бахівської традиції, водночас не вступаючи в суперечність із романтичним типом фортепіанного мислення. Простежено вплив фортепіанної стилістики Ф. Ліста та Ф. Шопена на формування виконавсько-фактурної мови концерту. Виявлено, що віртуозні пасажі, імпровізаційна свобода, тематична трансформація та типи піаністичної фактури постають результатом творчого переосмислення романтичної традиції, а не формою стилістичного наслідування. Обґрунтовано особливу роль фінальної частини концерту, в якій поєднання блискучої техніки та чіткої формальної дисципліни формує цілісний художній образ. Доведено, що П’ятий фортепіанний концерт К. Сен-Санса є підсумковим твором у його концертній спадщині та презентує синтез академічної ясності, романтичної експресії й орієнталістської образності, які визначають особливе місце твору в еволюції французької музичної культури кінця XIX століття та актуалізують його значення в сучасному виконавському й музикознавчому дискурсі.
A comprehensive musicological analysis of Camille Saint-Saëns’s Fifth Piano Concerto is carried out in the context of the European concerto tradition of the late nineteenth century and the Orientalist imagery shaped by cultural and aesthetic contacts between the West and the East. The study reveals the specific features of the combination of classical form, Romantic virtuosity, and exotic intonational elements within the structural and figurative system of the work, as well as stylistic parallels with the piano compositions by Franz Liszt and Frédéric Chopin. The historical and cultural preconditions for the formation of Orientalist tendencies in nineteenth-century French music are analyzed, particularly in the context of colonial policy, travel culture, and the artistic reception of the “Other.” It is demonstrated that the Oriental elements in Saint-Saëns’s Fifth Concerto do not represent direct ethnographic stylization but function as an artistic and symbolic component integrated into a clearly structured European form. The compositional structure of the concerto is examined, revealing an organic combination of the classical three-movement scheme with polyphonic density, cyclic developmental principles, and improvisational features, especially expressive in the slow movement. It is shown that the use of polyphonic techniques, counterpoint, and chorale episodes refers to the Bachian tradition, while not contradicting the Romantic type of pianistic thinking. The influence of the piano stylistics of Franz Liszt and Frédéric Chopin on the formation of the concerto’s pianistic and textural language is traced. It is demonstrated that virtuosic passages, improvisational freedom, thematic transformation, and specific types of pianistic texture emerge as a result of the creative reinterpretation of the Romantic tradition rather than as a form of stylistic imitation. The special role of the final movement of the concerto is substantiated, where the combination of brilliant technique and clear formal discipline shapes a coherent artistic image. It is argued that Saint-Saëns’s Fifth Piano Concerto represents a culminating work in his concerto legacy and embodies a synthesis of academic clarity, Romantic expressiveness, and Orientalist imagery. These features determine the distinctive place of the work in the evolution of French musical culture at the end of the nineteenth century and emphasize its relevance in contemporary performance and musicological discourse.
