Короткий опис(реферат):
Спадщина в жанрі галантної опери та суміжних жанрів (серенати, ораторії) настільки велика, що дотепер залишаються недослідженими численні партитури найвищого гатунку, зокрема опери Н. Порпори та Л. Вінчі, ораторії А. Скарлатті, серенати А. Кальдари і Ф. Гаспаріні. Такою досі була лаконічна за формою музична драма «Марк Антоніо і Клеопатра» Йоганна Адольфа Хассе — перший доказ високої майстерності молодого композитора, збережений для історії музики колекціонером нотних манускриптів Р. Г. Кізеветтером (1773–1860) та на початку нашого століття опублікований німецьким видавництвом Карус (Carus-Verlag). Проте, мовчазна партитура промовляє лише для обраних: нотні тексти потребують виконання, що набуває релевантності за умов прочитання на свідомому рівні, інструментами якого є семантичний та герменевтичний підходи. Всі рівні тексту в такому разі стають відкритими для розуміння, об’єктами багаторівневого аналізу і носіями специфічного змісту постають жанрові основи, музичні побудова та синтаксис, тональний план, інтонаційні характеристики, вербальний текст вокальних партій, культурний, політичний та побутовий контексти створення композиції тощо. Загальновідомо, що універсальним способом взаємодії з історичним музичним матеріалом є виконавська реконструкція. Тож, у передчутті інспірацій від майстрів минулого, в світі постійно відбуваються постановки старовинних опер, ораторій тощо різними творчими колективами. Особливу увагу слухача все більше викликають стилістично адекватні виконання з використанням характерного інструментарію. До твору Й. А. Хассе вже зверталися найкращі музичні колективи сучасності, які працюють у сфері історичного виконавства під керівництвом знаних артистів (Рене Якобс, Олександр Рудін, Оттавіо Дантоне та ін.). Музична спільнота України також активно долучається до такої практики/
Суть розробки, основні результати:
Спадщина в жанрі галантної опери та суміжних жанрів (серенати, ораторії) настільки велика, що дотепер залишаються недослідженими численні партитури найвищого гатунку, зокрема опери Н. Порпори та Л. Вінчі, ораторії А. Скарлатті, серенати А. Кальдари і Ф. Гаспаріні. Такою досі була лаконічна за формою музична драма «Марк Антоніо і Клеопатра» Йоганна Адольфа Хассе — перший доказ високої майстерності молодого композитора, збережений для історії музики колекціонером нотних манускриптів Р. Г. Кізеветтером (1773–1860) та на початку нашого століття опублікований німецьким видавництвом Карус (Carus-Verlag). Проте, мовчазна партитура промовляє лише для обраних: нотні тексти потребують виконання, що набуває релевантності за умов прочитання на свідомому рівні, інструментами якого є семантичний та герменевтичний підходи. Всі рівні тексту в такому разі стають відкритими для розуміння, об’єктами багаторівневого аналізу і носіями специфічного змісту постають жанрові основи, музичні побудова та синтаксис, тональний план, інтонаційні характеристики, вербальний текст вокальних партій, культурний, політичний та побутовий контексти створення композиції тощо. Загальновідомо, що універсальним способом взаємодії з історичним музичним матеріалом є виконавська реконструкція. Тож, у передчутті інспірацій від майстрів минулого, в світі постійно відбуваються постановки старовинних опер, ораторій тощо різними творчими колективами. Особливу увагу слухача все більше викликають стилістично адекватні виконання з використанням характерного інструментарію. До твору Й. А. Хассе вже зверталися найкращі музичні колективи сучасності, які працюють у сфері історичного виконавства під керівництвом знаних артистів (Рене Якобс, Олександр Рудін, Оттавіо Дантоне та ін.). Музична спільнота України також активно долучається до такої практики.