Кларнетовий квінтет в європейській музиці ХVІІІ – ХХ століть: виникнення, розвиток, композиційна і виконавська специфіка

Abstract

У дисертації на здобуття наукового ступеню доктора філософії за спеціальністю 025 «Музичне мистецтво» (галузь знань 02 «Культура і мистецтво») вивчено основні тенденції розвитку жанру кларнетового квінтету як унікального прояву широкої жанрової палітри камерно-ансамблевого музикування, властивого європейській музичній культурі епохи класицизму, романтизму та музиці ХХ століття. До складу кларнетового квінтету входять інструменти двох груп – дерев’яної духової (кларнет) і струнно-смичкової (струнний квартет). Такий ансамбль виник у ХVІІІ столітті, а поява перших творів припадає на добу класицизму. Для цього складу писали видатні європейські композитори ХVІІІ–ХХ століть – В. А. Моцарт, К. М. фон Вебер, Й. Брамс, П. Хіндеміт та ін. Кожен квінтет є справжнім шедевром, що відображає квінтесенцію творчих поглядів свого автора. Поява кларнетового квінтету історично пов’язана із виникненням і розвитком кларнета як музичного інструмента, що спочатку вважався різновидом французького духового інструмента шалюмо і поступово, протягом усього ХVІІІ століття здобував визнання як самостійний музичний інструмент. З часом кларнет зазнав суттєвого вдосконалення своєї конструкції, що вплинуло на якість звуку і розширення виконавських можливостей. Поступове зростання статусу кларнета впливало на розуміння його можливостей як сольно-ансамблевого та оркестрового музичного інструмента, і це дозволило включити його в ансамблеві склади, в тому числі у склад кларнетового квінтету. Розвиток жанру кларнетового квінтету, винайденого у ХVІІІ столітті, продовжився у творчості композиторів ХІХ – ХХ століть, починаючи від ранніх романтиків, які поєднали стилістичну основу музичного мистецтва доби класицизму із новими романтичними ідеями у змісті, формотворенні і трактуванні партії кларнета як сольного інструмента, і до сучасних митців, які у своїй творчості надають перевагу технікам ХХ століття. Підхід до трактування партії кларнета як універсального інструмента в їхніх творах пов’язаний з технічним вдосконаленням кларнета і розширенням виконавських можливостей за рахунок сучасних прийомів гри та видобування звуку. Тенденції розвитку кларнетового квінтету не дістали належного відображення в існуючих наукових публікаціях. Автори зазвичай оминали цей жанр як нетиповий, недостатньо поширений і маловідомий, надаючи перевагу жанру кларнетового концерту. Навіть в аналізі камерно-ансамблевої музики кларнетові квінтети суттєво поступали творам, написаним для інших складів (наприклад, дуетам, фортепіанним тріо та ін.). Вказаний стан дослідження кларнетових квінтетів та, з іншого боку, чільне місце творів цього жанру в репертуарі кларнетистів і популярність у концертно-виконавській діяльності музикантів визначили актуальність теми дисертації. Метою роботи є визначення шляхів виникнення та розвитку кларнетового квінтету як одного з жанрів камерно-ансамблевої музики за участі духового інструмента в європейській музиці ХVІІІ – ХХ століть. Головні завдання роботи обумовлені реалізацією поставленої мети: 1. Розглянути історію кларнета у музичній культурі ХVІІІ – ХХ століть у контексті розвитку жанру кларнетового квінтету. 2. Дослідити квінтет як вид інструментального ансамблю 3. Визначити специфіку взаємодії інструментів в ансамблі кларнета і струнних. 4. Визначити особливості розвитку кларнетового квінтету протягом класико-романтичного періоду (ранній класицизм – віденський класицизм – ранній романтизм – пізній романтизм). 5. Вивчити стильові напрямки, композиційні рішення, трактування партії кларнета у кларнетових квінтетах композиторів ХХ століття. 6. Проаналізувати партію кларнета в аспекті еволюції конструкції інструмента та зміни стильових параметрів творчості авторів кларнетових квінтетів.