Поліфункціональність танцювальних сцен в оперній виставі

Abstract

Розглянуто особливості інтерпретації танцювальних сцен в оперній виставі сьогодення залежно від їх функціонального призначення. З’ясовано специфічні ознаки різновидів танцю: народного, характерного, бального, класичного, модерн; способи їх застосування відповідно до виконання драматургічних завдань в опері. Окреслено відмінності інтерпретації балетних актів/картин/сцен та танцювальних номерів у музично-театральних спектаклях. Виявлено еволюційні видозміни дивертисментного танцю: від створення певної атмосфери заходу до важливого компоненту – тла розв’язання вузлових подій. Обґрунтовано контент дієвого танцю як рушійної сили у вирішенні конфлікту. Схарактеризовано різновекторні пошуки пластично-хореографічної візуалізації інструментальних сцен в опері. Визначено відмінності сполучення хореографічної складової з іншими компонентами поліжанрових формоутворень. Встановлено провідні методи у жанрі опери-балету: «схрещення» вокальних і танцювальних партій; сполучення вокальної партії одного персонажа з танцювальною другого; контрастного протиставлення світосприйняття (вокал – духовні засади, танець – тілесні). Описано створення хореографічного еквіваленту паралельно з вокально-інструментальним розвитком драматургії у жанрі танцопери: в європейській традиції танцопери образ персонажа створюють співак (душа) і танцюрист (тіло); в американській – один виконавець в одночасному співі й танці; у жанрі мультимедійної опери танець у синтезі з музикою, співом, акробатикою, цирковими елементами синхронізується з комп’ютерною анімацією та спецефектами, поєднуючи в собі реальне і віртуальне. Окреслено перспективи подальших наукових розвідок синтезувань танцю з новітніми технологіями, його синкретизмом із іншими видами мистецтва.

Peculiarities of the interpretation of dance scenes in today's opera performances are considered depending on their functional purpose. The specific characteristics of dance varieties are clearly marked: folk, characteristic, ballroom, classical, modern; methods of their application in accordance with the performance of dramatic tasks in the opera. Differences in the interpretation of ballet acts/paintings/scenes and dance numbers in musical and theatrical performances are outlined. The evolutionary changes of entertainment dance are considered depending on the design paradigm: from the creation of a certain atmosphere of the event to an important component, which is the background against which the knotty events are resolved. The content of effective dance is explained as a driving force in conflict resolution. The multi-vector search for plasticchoreographic visualization of instrumental scenes in the opera is characterized for greater emphasis on the ideological content of the work itself. Differences in the combination of the choreographic component with other components of polygenre formations are determined. The author identified leading methods in the genre of opera-ballet: "crossing" of vocal and dance parts; combining the vocal part of one character with the dance part of another; contrasting worldviews (vocal — spiritual foundations, dance — bodily manifestations). The creation of a choreographic equivalent is described in parallel with the vocal-instrumental development of dramaturgy in the dance opera genre: in the European tradition of dance operas, the image of a character is created by a singer (soul) and a dancer (body); in American — one performer is in simultaneous singing and dancing; in the genre of multimedia opera, dance in synthesis with music, singing, acrobatics, circus elements is synchronized with computer animation and special effects, combining real existence and virtual form. The prospects for further scientific exploration of synthesizing dance with the latest technologies, its syncretism with other forms of art are outlined.