Цикл «Дванадцять етюдів» для гітари соло Ейтора Вілла-Лобоса розглянуто з позицій взаємодії автентичних бразильських та академічних європейських (барокових, романтичних, модерністських) жанрово-стильових моделей творчості. Враховано історіографічну інформацію, а також певні події з творчої біографії митця, що висвітлюють його схильність до гітарної музики у народно-побутовому та академічному напрямах. Визначено вплив числених етно-експедицій Е. Вілла-Лобоса по різних штатах Бразилії для знайомства з особливостями музики різних народностей, їх інструментами, навичками гри та орфеонічним співом. Охарактеризовано роль обрядових практик, карнавальних звичаїв, музики бойових мистецтв, темброве та ритмо-інтонаційне багатство вітчизняної культури. Розкрито специфіку авторських пошуків нової лексики, підгрунтям якої слугували ідіоматичні ресурси гітари. Запропоновано аналітику винайдених зв’язків морфології модерністського композиторського мислення зі створеними автором засобами гри на інструменті. Розкрито особливості оперування прийомами фіксації та ковзання однакових позицій на грифі з використанням відкритих струн. Визначено наслідки цієї техніки, що призводять до формування октатонічних звуковисотних явищ, притаманних музиці багатьох європейських композиторів доби модернізму. Простежені стильові перетини звукотворчості: увага до фонічних, колористичних, тембрових якостей звуку; ритмічні новації як чинники імітування архаїчних шарів та племінних ритуальних традицій стародавніх місцевих культур; повернення до лексики майстрів минулої доби; артикуляція фольклорних джерел та їх стилізованих моделей. Вивчено жанрові елементи шоро, танго, самби, капоейри, амазонських мелодій і горлового співу корінного населення країни, іспанського андалузького ладоутворення. Простежено імітації народних інструментів кавакінью, кайпіро, берімбау, амазонських флейт, а також голосів навколишнього світу як елементів бразильського звукового ландшафту