Феномен Каллас

Abstract

Постать Марії Каллас (1923–1977) — ключова фігура в оновленні оперної традиції. На основі опублікованих матеріалів, досліджень та аудіо-джерел здійснена спроба осмислити вектори тематизації її життя та творчості у просторі сучасної культури. Упевнення у суспільній свідомості культурного феномену La Divina, що ознаменувало вихід співачки у «великий час» історії як дійової особи символічного значення, простежується від констатації характерних ознак її голосу (трактованого у західній культурі як метафора «самості» людської особистості) — через виявлення домінуючої настанови в інтерпретаціях оперних партій (що пояснює специфіку індивідуально-особистісних акцентів у виконанні тієї чи іншої ролі) — до встановлення маркерів публічного іміджу у системі масової комунікації та, врешті-решт, означення того смислового навантаження, що бере на себе сучасний міф про Каллас. Ці взаємопов’язані аспекти висвітлення «феномену Каллас» дозволили виявити смислову структурованість майже безмежного дискурсу про велику оперну співачку, діагностуючи у ньому наявність певного тематичного ядра, яке фактично ототожнюється із архетиповими «знаками» опери — образами la innamorata та la abbandonata. Напруження, що виникає між ними, і персоніфікує художня індивідуальність Марії Каллас. Її віртуозне балансування між цими «модусами буття» на сцені, в приватному та публічному житті, з одного боку, як об’єкт різноманітних рефлексій/рецепцій, забезпечує цілісність і самототожність «феномену Каллас» у всіх його проявах, з іншого — задає той генеральний фрейм, у якому розкривається сутність опери як такої