Концерт для гітари з оркестром: сучасний стан, тенденції розвитку

Abstract

Мета роботи - проаналізувати сучасний стан та тенденції розвитку концерту для гітари з оркестром. В роботі окреслено основні етапи становлення жанру гітарного концерту. Наголошено увагу на тому, що концертний жанр є одним з центральних у сфері академічної музики. Етап кристалізації виразних рис концертного жанру був свідченням світоглядних змін, які відбувались в мистецькому та культурному просторі. Формування жанру виступає відповіддю на зміни, які відбуваються в соціумі. Породження інтересу до людської особистості, яке спостерігається у епоху Нового часу, реалізується у актуалізації жанру, сутнісну основу якого становить виокремлення одного соліста з-поміж загального оркестрового звучання, яке стає затвердженням високого статусу інструментальної музики. Концертний жанр, який підносить індивідуальну віртуозність та професіоналізм артиста- виконавця на високий щабель, закріплюється в історії музичного мистецтва. Виконання концертів для інструменту у супроводі оркестру постає засвідченням піднесення майстерності виконавців. Кристалізація концертного жанру відбувається у добу бароко, проте він продовжує трансформуватися та перероджуватися, відповідно до нового змісту та тих образів, які актуальні для наступних мистецьких стилів. Становлення гітарного концерту відбувається у XVII столітті, коли набуває розвитку інструментальне аматорське виконавство на струнно-

щипкових інструментах. Шлях від concerto grosso до класичного концерту демонструє не лише світоглядні зміни у суспільстві, а й новітню практику музичної комунікації, що відбувається у зв'язку із контрастом tuttі й solі. У творчості італійських композиторів кристалізується тричастинна структура концертного циклу, а також виникають базові принципи взаємодії соліста та оркестру. Виникає контраст між швидкими та енергійними крайніми розділами та повільною другою частиною. Італійські композитори створюють перші концерти для гітари (мандоліни) з оркестром — А. Вівальді, Ф. Каруллі, М. Джуліані, Фр. Моліно. Наступний етап зацікавленості жанром концерту для гітари з оркестром відбувається у XX cтолітті. Еволюція сучасного гітарного мистецтва відбувалася завдяки появі низки провідних гітаристів, які своєю діяльністю унаочнили необхідність формування нового репертуару. Їх творча активність ініціює написання гітарних концертів такими творцями, як Х. Родріго, М. Кастельнуово-Тедеско, Е. Вілла-Лобос, що становлять основу творчого проєкту. У підрозділі 1.2. досліджено особливості феномену концертності. Таке поняття, як концертність притаманне для жанру концерту, хоча також може бути застосоване до інших (сонати, фуги). Воно не завжди пов’язане із віртуозно виразною основою, а здебільшого переноситься у сферу внутрішнього, діалогічного початку. Концертність є характеристикою, що проявляється завдяки специфічному блискучому, віртуозно- репрезентативному інструменталізму. О. Варданян трактує концертність як таку, що базується на ігровому принципі, має посилену діалогічність у протиставленні tutti та solo, змагальність та риторичність. Потрібно відрізняти поняття “концертність” та “концертування”, адже концертування сприймається як загальний принцип звучання інструментів, що несе у собі відбиток змагальності, що проявляється у яскравій презентативності та віртуозності.

У другому розділі проаналізовано жанр гітарного концерту на прикладі творів Х. Родріго, М. Кастельнуово-Тедеско та Е. Вілла-Лобоса та встановлено можливість їх поєднання у творчому проєкті. Жанр інструментального концерту стає новою сферою розвитку класичного гітарного репертуару, відкриваючи нові композиторські можливості, де максимально концентруються індивідуально-стильові властивості композиторів сучасності. Створення іспанським композитором Хоакіно Родріго репертуару в жанрі інструментального концерту сприяло підвищенню статусу класичної гітари як концертного інструменту. Проведений аналіз дав змогу виявити та прослідкувати загальні властивості феномену концертності. Всі перелічені концерти були написані та присвячені провідним гітаристам XX cтоліття. Спільним показником для концертів є звернення до класичної тричастинної структури твору, де друга частина постає ліричним центром циклу. Проте типи концертів, їх образно-тематичний план, композиційні методи та прояви концертності будуть принципово різними. Концертність у творі Хоакіно Родріго проявляється через яскраву виконавську майстерність, діалогічність взаємодії гітари та оркестру, гнучку комунікацію між ними. Концерт для гітари з оркестром «Аранхуес» Хоакіна Родріго є прикладом твору, у якому наявні антитетичність та віртуозність, які притаманні для індивідуального стилю митця і, водночас, є рисами, що характерні для традиційної іспанської музики. Відзначено тематичну близькість музичного матеріалу концерту жанрам іспанського фольклору, а також використання в ньому типових народних прийомів розвитку (мотивного, варіювання тощо). У концерті Маріо Кастельнуово-Тедеско, що належить до ігрових концертів, між партією соліста та оркестром встановлюються паритетні зв’язки. Підвищене значення має принцип діалогу гітари та оркестру. В ньому наявно чимало сольних фрагментів гітари. Проте нерідко соліст, як і у

Хоакіно Родріго, сприймається як носій специфічної тембральності, проте не розкривається в повній мірі як унікальний інструмент в плані конструктивно- виконавських вимірів. Каденції гітари сприймаються як специфічні вставки, що розфарбовують загальний музичний план. Для структури концерту характерне превалювання кінематографічного мислення, яке проявляється у колажності, частій зміні «кадрів», контрастності тем та епізодів, що співставляються. У концертному творі Ейтора Вілла-Лобоса гітара є інструментом, що безперечно є солістом, базовим лідером, якому надаються усі важливі в плані драматургії теми. Фактично вона майже не стихає упродовж концерту. Великі каденції стають центром слухацької уваги, виконуючи важливе значення в структурі твору. В цьому концерті простежується наявність лейтінтонаційного комплексу, який розвивається у всіх частинах циклу. Його можна віднести до «віртуозно-симфонічного» типу концертів, в якому розвивається партія соліста. Партія соліста у творі, написаному композитором-гітаристом, характеризується ефектністю та блискучим професіоналізмом. У третьому розділі виокремлюються тенденції розвитку жанру концерту в сучасному гітарному мистецтві. Одна з них представлена створенням концертів, в яких зберігається класична тричастинна форма. Музична мова митців даної групи концертних творів здебільшого відповідає стандартам, що були закладені в академічній музичній практиці. Це відтворення іспанського колориту, який був притаманний концертам, створеним у першій половині XX ст. Нерідко композитори синтезують здобутки класичної музики із джазовою та етнічною музикою. Стабільність форми та дотримання традиційної взаємодії соліста та оркестру у поєднанні з більш константними звуковими моделями, є закономірним продовженням того рівня, який було запроваджено в концертах Х. Родріго, М. Кастельнуово-Тедеско, Е. Вілла-Лобоса. Прикладом таких концертів є

твори Мануеля Понсе, Антона Гарсія Абріля, де наслідується етнічно- іспанське амплуа гітари. Натомість у концертах британського композитора Малкольма Арнольда та французьких митців П’єра Петі, Роланда Дьєнса, Франсіса Клейньянса за рахунок оновлення музичної мови наявне синтезування шарів академічної музичної практики, джазу та етнічної музики. Друга тенденція формування концертних творів представлена компонуванням художнього цілого, що має класичну тричастинну структуру, проте наявне істотне оновлення музичної мови, яка проявляється у зверненні до естетики авангарду, залучення новітніх композиційних технік, впровадженні новаторських прийомів гри на гітарі, а також нових конструктивних змін інструменту. За умови збереження традиційної структури композитори досягають оновлення через використання нових методів розвитку музичного матеріалу, впровадження сонорики, медитативності тощо. Тобто структура має константне значення, натомість змін може зазнавати звичайна модель диспозиції соліста та оркестру, змінюватись специфіка драматургії твору, оновлюватись методика розгортання музичного матеріалу. По-своєму оновлюють концерт для гітари з оркестром Моріс Оана, де не лише використовується мікротонова техніка та сонорика, але й іншою є конструкція гітари. В ранніх творах Лео Брауера відбувається звернення до сонорико-авангардних конструктів, які поступаються згодом естетиці нової простоти. Концерти Тору Такеміцу перетворюються на медитативні звукові конструкти, де гітара має базове значення, адже її темброві характеристики надають особливого прочитання філософським образам композитора. Третя група концертів для гітари з оркестром може бути представлена творами, структура яких істотним чином відрізняється від класичної тричастинної, в той час як музична мова може бути і експресивно авангардною, і такою, що більш притаманна для естетики «нової простоти».

Прикладами цього є композиції Стівена Госса, чиї концерти наближені до сюїтних циклів, кількість частин в яких, в залежності від художнього задуму може коливатись від чотирьох (у ранніх концертах трьох частин) до дванадцяти. Чи двочастинний концерт М. Стецюна, де структура циклу зменшується, проте стандартні схеми взаємодії соліста та оркестру зберігаються. Відзначено, що відбувається формування концертів, які втрачають спорідненість із фольклорною спадщиною, в них наявне використання авангардних композиторських технік. Нерідко найбільш інноваційні концерти створюються композиторами, які будучи гітаристами-практиками, пишуть твори, розраховуючи на власні виконавські можливості тощо. Загальна тенденція розвитку жанру концерту для гітари з оркестром виявляє кореляцію між такими категоріями як традиція та новація, де один з компонентів музичної тканини (форма, музична мова, драматургія), взаємодія соліста та оркестру зберігає своє константне значення, в той час як інші є результатом новацій та індивідуального авторського прочитання.