Особливості інтерпретації клавесинних сюїт Ж.- Б. Форкере в контексті французьких традицій інструментального виконавства першої половини XVIII століття

Abstract

Історично поінформоване виконавство вже давно і невід’ємно є важливою складовою вітчизняного музичного ландшафту. Протягом останніх десятиліть його представниками здійснено низку фундаментальних досліджень, присвячених широкому колу відповідної проблематики. Разом з тим, велика кількість явищ/діячів/творів мистецтва минулого ще й досі чекають на своє наукове осмислення. В їх числі – творчість Антуана та Жана-Батіста Форкере (батька й сина), які є авторами п’яти сюїт (32 п’єс), написаних в оригіналі для віоли да гамба та транскрибованих для клавесину. В зарубіжному музикознавстві клавесинні транскрипції Форкере залишаються поза увагою. Причини цього можна пояснити. Зокрема, автори наявних робіт фокусуються передусім на вивченні гамбової версії – першооснови. Для дослідників же клавесинного мистецтва постать Форкере знаходиться на периферії інтересів, оскільки композитори-клавесиністи середини XVIII століття традиційно залишаються в тіні потужних творчих постатей Ф. Куперена-Великого та Ж.-Ф. Рамо; до того ж обидва Форкере, власне, і не були клавесиністами. Попри це, клавесинні транскрипції є цінним артефактом французького музичного мистецтва досліджуваного періоду. Яскраві, віртуозні, експресивні і поетичні, вони проявляють певні стильові тенденції, ілюструють інструментальні традиції і являються, так би мовити, окремим важливим пазлом не тільки клавесинного доробку, а й загальної картини всього виконавського мистецтва епохи. Зрештою, ці твори затребувані в репертуарі багатьох клавесиністів в усьому світі, в тому числі і в Україні. На жаль, в Україні немає жодної роботи, присвяченої творчості Форкере, а клавесинні сюїти, фактично, відсутні у науковому обігу українського музикознавства. Означені моменти і зумовлюють актуальність даного дослідження. Мета наукового обґрунтування творчого мистецького проєкту – на основі зарубіжних та українських досліджень, а також власного досвіду виконавської роботи дати теоретичні і методичні засади для освоєння клавесинних творів Форкере у вітчизняній виконавській практиці історично поінформованого виконавства.

Наукова новизна. Вперше у вітчизняному музикознавстві твори Форкере стали об’єктом цілісного дослідження. Систематизовано наявні на сьогодні відомості щодо діяльності Антуана та Жана-Батіста Форкере та досліджено п’ять клавесинних сюїт їх авторства. Визначено риси стилю, розглянуто питання інтерпретації та запропоновано методику опрацювання даних творів у виконавській практиці. На підставі наявної на даний момент інформації представлено біографічні відомості про батька та сина Форкере, факти творчої біографії, подано оцінку їх діяльності сучасниками, що свідчить про приналежність їх обох до музичної еліти Франції кінця XVII – першої половини XVIII століття. Розглянуто історію створення сюїт та питання авторства. Транскрипції зберігають тональності та теситуру оригіналу і складені з винятковим знанням виконавської специфіки клавесина. У порівнянні з гамбовими творами, вони не є принципово іншими – художньо відмінними, а наявні в них фактурні відмінності зумовлені об’єктивними відмінностями в специфіці звуковидобування, властивій обом інструментам. На підставі аналізу транскрипцій виявлено певні закономірності та визначено риси індивідуального стилю Форкере. Більшість п’єс спирається на певну жанрову основу, яка ідентифікується за комплексом ознак та дозволяє стверджувати, що принцип компонування сюїт Форкере в цілому не пориває з французькою традицією (неповний «каркас» обов’язкових танців + факультативний дивертисмент). Відзначено наявність в творах як французьких, так і італійських рис. Зокрема, французьку традицію представляють: поетичний образний стрій, прозора фактура, клавесинний лютневий стиль (фактурний прийом та виконавська манера brisé, жанр безтактової прелюдії), французькі жанрові моделі, ритм французької увертюри, тип орнаментування, характерне трактування місця і функції танцювальних жанрів в циклі. До італійських рис музичного письма відносяться: інструментальна (струнно-смичкова) природа віртуозної фактури творів Форкере (стрибки, перекладання рук, фігуровані пасажі, ламані арпеджіо тощо), пружність ритму, експресивність та активна спрямованість музичного руху, імітація гітарних виконавських прийомів або ударів кастаньєт, італійська жанрова модифікація жиги. Зроблено висновок про доречність розгляду Форкере як представника т.зв. мішаного стилю (разом з Г. Муффатом, Й.С. Бахом, Г.Ф. Телеманом). Наголошено показовий характер факту надання назви «Форкере» (тобто очевидної самоідентифікації автора) твору, який написаний в жанрі куранти (символічного і надважливого для французької музики) і поєднує французьку та італійську стилістику. Аналітичне дослідження творів та практичний досвід їх опрацювання в класі клавесину дозволив сформувати методику поетапної виконавської роботи, що полягає у ознайомленні з прототипом, визначенні стильової приналежності та художніх завдань, опрацюванні фактури. Носії характерних

рис клавесинного інструментального стилю епохи, транскрипції Форкере, разом з тим, мають виразні ознаки впливу віоли да гамба, оскільки представляють собою адаптацію саме гамбових творів. Ця особливість не тільки зумовлює неповторний колорит п’єс, але й ставить перед виконавцями низку специфічних завдань. В їх вирішенні важливими є контроль свободи апарату, компактність рухів (кисть – аналог смичка), недопущення ударності та тиску на клавіатуру. Засобами створення художніх образів виступають артикуляційне різноманіття, робота з туше та часом, агогіка. Прослідковується залежність вибору виконавських рішень від приналежності твору до французької або італійської клавесинних традицій. Робота складається зі вступу, трьох розділів основної частини дослідження, висновків та додатків. Список літератури містить 121 позицію, з них 49 іноземними мовами.