Вокальна творчість Віталія Кирейка: виконавська актуалізація

Abstract

Мета дослідження полягає в науковому обґрунтуванні власного концертного втілення та мистецтвознавчого дослідження вокальної творчості визначного українського композитора сучасності Віталія Дмитровича Кирейка (1926–2016), а також визначенні новітніх підходів до інтерпретації його творів. Творчий спадок В. Кирейка налічує 299 опусів. Твори композитора майже усіх жанрів та форм стали окрасою скарбниці української класичної музики та концертного репертуару виконавців, зокрема вокалістів. Уся творчість митця вимагає нового осмислення та виконавської актуалізації. Процес осягнення вокальної спадщини В. Кирейка пов’язаний із введенням у дослідницький і виконавський обіг нових, невідомих або маловідомих творів майстра. За допомогою історичного, музикознавчого, аналітичного, компаративного та системного методів було досліджено жанрово- драматургічні та художньо-образні особливості вокальної творчості Віталія Кирейка, а саме його опер, обробок українських народних пісень та романсів різних років. У першому розділі з’ясовано теоретико-методологічні підвалини інтерпретаційного осмислення вокального спадку Віталія Кирейка і обґрунтовано необхідність комплексного підходу в сучасному науково- мистецтвознавчому дослідженні творчості композитора. У другому розділі розглянуто оперну спадщину Віталія Кирейка в аспекті реалізації творчого мистецького проєкту дисертантки, а саме музичні портрети жіночих образів чотирьох опер митця. Здійснено порівняльний аналіз інтерпретаційних підходів до вокальних утілень партії Мавки з опери-феєрії «Лісова пісня» у версіях 1958 та 1999 років; виявлено драматургічні особливості музичного портрету Тетяни з

опери-драми «У неділю рано». В образах Марусі та Ліліт з опери-феєрії «Марко в пеклі» розкрито гуманістичний зміст їх образів у проекції дихотомії добра і зла. Музичний портрет Оксани з опери-драми «Бояриня» змальовано крізь призму втілення найкращих рис українського жіноцтва. Відзначено, що усі опери Віталія Кирейка різних жанрів були створені на тексти митців української класичної літератури і характеризувалися професійною майстерністю і технічною досконалістю в поєднанні з емоційною щирістю та вмінням розкрити усі тонкощі драматургічного розвитку. Вони є актуальними для сьогодення та необхідними для новітніх сценічних постановок. У третьому розділі «Світоглядні парадигми камерно-вокальної спадщини Віталія Кирейка» з’ясовано багатопланову жанрову амплітуду камерно-вокальних творів митця, що відзначаються лірико-психологічним узагальненням образного змісту, а також оригінальними прийомами музичного розкриття поетичних ідей, почуттів і переживань. Глибина проникнення у психологію, історичну правду української нації, обумовлює соціальне ідейно-образне спрямування і емоційну впливовість слова в усіх солоспівах В. Кирейка. Лаконічність висловлення, розвиток музичної стилістики митця в епіко-драматичному жанрі дало можливості драматизації музичних образів та створення ідейно вагомих композицій. Аналіз романсів, написаних у різні періоди творчості (у тому числі і вокального циклу «Осінній ранок» на слова Марії Губко) та обробок народних пісень митця, привів до висновку, що в них було опосередковано відображено події минулого і сьогодення, людські настрої, їх почуття та емоції. Композитор знаходив необхідні прийоми мелодичного, гармонічного, ладового, поліфонічного та фактурного розвинення. Наближеність до фольклорних джерел виявляється не тільки в постійному варіюванні вокальних мотивів, фактури і гармонії супроводу, а й у ладовому мисленні митця, а також вільній метроритмічній побудові, позначеній чергуванням розмірів. Образно-тематичні сентенції та жанрові різновиди романсів Віталія Кирейка 2000-х років досить різноманітні: від поетичних лірико-пейзажних замальовок, баркароли, дитячих і колискових пісень до національно- патріотичних, соціальних, історичних, філософських романсів, драматичних, трагічних монологів та реквієму з розкриттям внутрішнього змісту і семантичного підтексту. Вони продемонстрували вміння композитора осягнути і втілити в музиці світобачення визначних поетів-філософів.

Розкриваючи героїчні сторінки історії українського народу, В. Кирейко порушував і животрепетні проблеми сучасності. Саме тому його твори є актуальними та потрібними сьогодні. Інтерпретаційні парадигми творів В. Кирейка вимагають наявності у виконавців комплексного володіння усім арсеналом професійних навичок, потрібних для розкриття характеру та образного змісту кожного твору, адже розвиток музичної думки пов’язаний з сюжетом поетичного тексту. Вокалістові необхідно досягти не тільки інтонаційної майстерності, а й високого рівня декламації, кантиленності, артистизму та експресії у подачі художнього образу. Крім точного втілення музичного тексту, виконавцям слід передати багатство барв звукової палітри та динамізацію настроїв, співзвучних вимогам часу. Сьогодні виникає потреба нового усвідомлення авторського тексту твору та пошуку ширших та глибших трактувань наративу, закладеного у музиці, взаємозв’язку музики і слова. Цей фактор є вирішальним у новітніх підходах до інтерпретації творів Віталія Кирейка та до актуалізації вокальної спадщини композитора, що відгукувалася на хвилюючі події життя. Смислове й філософське навантаження в його романсах має не тільки вокальна, а й фортепіанна партія, що зазвичай доповнює і художньо узагальнює поетичне першоджерело. У Висновках обгрунтовано, що дослідження української музичної культури і вокальної творчості Віталія Кирейка зокрема, є найактуальнішим у сучасному музикознавстві. Воно потребує подальшого глибокого вивчення та виконавської актуалізації. Композиторська самобутність, оригінальність почерку та стильових орієнтирів В. Кирейка ґрунтуються на синтезі фольклорного начала, пізньоромантичних тенденцій та модернізації засобів музичної виразності.