Камерно-інструментальний ансамбль за участю саксофона: композиторська творчість та виконавська практика

Abstract

Серед різновидів сучасної музичної творчості ансамблеве виконавство на саксофоні є таким, що активно розвивається, оскільки пов’язане, з одного боку, з постійним удосконаленням конструкції інструмента, розширенням кі- лькості й зростанням якості мистецьких творів, з іншого – зі значно пожвав- леною конкурсно-фестивальною та концертною діяльністю митців. Саме на розмаїтті творів цього пласту культури яскраво простежуються значні зміни у виконавсько-виражальній специфіці цього інструменту та його ролі в акаде- мічній культурі — від оркестрового та маловживаного в сольно-ансамблевій практиці початку ХХ століття до яскравого сольного та ансамблевого інстру- мента сьогодення. Сучасна камерно-інструментальна практика за участю саксофона збага- чена палітрою нових та оновлених виражальних компонентів, що уможлив- люють інтерпретацію найрізноманітніших стильових дискурсів: від класич- них творів до експериментального доробку. Цей процес безпосередньо пов’язаний з пошуками композиторів у сфері темброво-звукових можливос- тей музичної тканини, що простежується, передовсім в різноманітних ансам- блевих поєднаннях за участю саксофона. Саксофонне камерно-ансамблеве виконавство спеціально не розгляда- лося в оглядах музикознавців, хоча введення цього інструменту в перелік об’єктів вивчення в академічних музичних закладах в другій половині ХХ століття стало фактом визнання творчого і педагогічного надбання фахівців саксофонної гри, саксофонного ансамблевого музикування, що й актуалізує важливість питань, що порушуватимуться у науковому обґрунтуванні. У цьо- му контексті окремої дослідницької уваги заслуговує ансамблева виконавська практика на саксофоні або за участю цього інструмента, яка є дослідженим явищем і становить актуальність цього дослідження. Об’єктом дослідження є саксофонне камерно-ансамблеве мистецтво. Предмет роботи — художньо-виражальний та технологічний компоне- нти діяльності саксофонного ансамблю в контексті композиторської творчості та виконавського втілення. Мета дослідження полягає у спробі узагальнення та систематизації специфіки камерно-інструментальної творчості за участю саксофона в аспек- ті виконавських і технологічних особливостей гри в ансамблі. Мета дослідження обумовила його основні завдання: – дослідити роль саксофона у розвитку інструментального виконавства; – висвітлити основні технологічні аспекти формування сучасної вико- навської майстерності саксофоніста-ансамбліста; – проаналізувати специфіку темброво-інтонаційних виражальних засо- бів в контексті розвитку виконавської культури саксофонних ансамблів; – висвітлити етапність звернень композиторів ХХ–ХХІ століття до ка- мерно-інструментальної творчості за участю саксофона; – проаналізувати особливості європейського ансамблевого саксофонно- го виконавства і репертуарної політики. Методологія дослідження. Було застосовано такі загальнонаукові й спеціальні методи як порівняльно-історичний, індуктивний, типологічний та метод цілісного аналізу.

Теоретичну базу дослідження склали праці українських та світових дослідників (Г. Абаджян, В. Апатський, А. Байнс, Т. Бекер, Дж. Браймер, Г. Джі, Ф. Хемке, М. Беговатова, Дж. Бример, В. Богданов, З. Буркацький, Р. Вовк, Б. Диков, К. Закс, М. Крупей, М. Мимрик, І. Палійчук та ін.). Практична цінність роботи полягає в тому, що тут узагальнено науко- во-методичні спостереження, апробовані в особистій виконавській діяльності автора роботи. Матеріали дослідження можуть бути використані в курсах те- орії виконавства на духових інструментах спеціальних кафедр і відділень ви- щого й середнього ланок музичного утвору. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що: – сучасну саксофонну камерно-інструментальну творчість досліджено як цілісну систему в контексті поєднання композиторської та виконавської творчості; – проаналізовано сучасні виконавсько-виражальні аспекти саксофона на прикладі експериментального доробку Жана-Дені Міши, Керіло Флоріо та Гільєрмо Лаго, українським першовиконавцем яких є автор дослідження; – досліджено формування сучасного українського камерно-інструмен- тального репертуару за участю саксофона на основі камерно-ансамблевих композицій для квартету саксофонів О. Потієнка та О. Козаренка. Практичне значення роботи. Матеріали наукового обґрунтування складуть підґрунтя освітніх програм з історії української музики та виконав- ства на духових інструментах, камерно-інструментального ансамблю, аналізу музичних творів, а також у практичній роботі саксофоніста в інтерпретації творів сучасних композиторів. Аналітичні спостереження квартетної саксофонної творчості сучасних композиторів у художній проекції сучасності відбулися в декількох взаємо- пов’язаних площинах розгляду. Камерно-інструментальну творчість було роз- глянуто під кутом зору темброво-виражальних можливостей саксофона як важливого чинника у розвитку виконавства на цьому інструменті. Квартетний доробок сучасних українських композиторів демонструє асиміляцію передо-

вого європейського художнього досвіду, типологічну схожість тенденцій та особливостей жанрово-стильових пошуків, характерних для західноєвропей- ського музичного дискурсу. Сучасні українські саксофонні ансамблеві композиції позначені розши- ренням стильової атрибутики, завдяки використанню широкої палітри нових технологічних прийомів та елементів полістилістики, використання як жан- рових прототипів, так і нежанрових новоутворень, які зумовлені інновацій- ними пошуками митця в лоні сучасних композиційних технік; створення син- тетичних форм на основі традиційних формотворчих структур та темброво- звукових відкриттів в саксофонній техніці, які базуються на широкому спект- рі виконавсько-виражальних прийомів та способів гри на цьому інструменті тощо. Показовим є те, що інструмент починає активно використовуватися у сфері ансамблевої музики як сфери, що часто є полем активного композитор- ського пошуку. У другій половині ХХ ст. у мистецтві гри на саксофоні скла- лися самобутні національні школи, які значно підняли рівень виконавства й педагогіки. Наслідком чого стало проведення конгресів саксофоністів, де та- лановиті виконавці, композитори та поціновувачі саксофонного мистецтва отримали можливість обміну «стратегічними» ідеями, щодо подальшого роз- витку цього інструмента. Нині процеси, які відбуваються в мистецтві ансамблевої гри на саксо- фоні, потребують дедалі більшого наукового осмислення та впорядкування. У переважній більшості саксофонні квартетні твори часто створюються в тісній співпраці композитора з виконавцем. У багатьох випадках саме виконавці сприяли впровадженню нових темброво-звукових прийомів. Практично у всіх проаналізованих у дослідженні творах можна знайти найрізноманітніші ви- конавські прийоми, які дають можливість композиторам підкреслити сучас- ність музики, а виконавцям вийти на новий виток професіональної майстер- ності.

Наголосімо на основних темброво-звукових особливостях саксофона, які дали можливість утілити широку сонорну шкалу композиторських пошу- ків у жанрі саксофонної квартетної творчості, а саме: – модифікації саксофона протягом ХХ ст. (розширення акустичного ка- налу інструмента, зміни мундштуків для формування різножанрових типів звучання виконуваної музики тощо); – високих сучасних вимог до звучання саксофона, зумовлених техніч- ним удосконаленням інструмента і глибоким та урізноманітненим компози- торським темброво-звуковим рішенням власної композиції; – об’єктивних фізичних досліджень виконавських можливостей у керу- ванні звучанням інструмента та динамічних можливостей. Українські саксофоністи мають уважно слідкувати за всіма новаціями в цій сфері, своєчасно опановувати їх (як у практичному, так і в теоретичному плані), розробляти відповідну методику оволодіння ними. Зазначимо, що із появою Київського квартету саксофоністів українське саксофонне ансамблеве мистецтво розпочало новий етап свого розвитку. Не- від’ємною ознакою цього поступального руху стала творча діяльність вико- навців та значне збагачення репертуару оригінальними камерно-інструмен- тальними полотнами. Такий позитивний поштовх зумовлює появу більш ви- сокого, порівняно з попереднім періодом розвитку інструментального саксо- фона, рівнем виконавської і педагогічної майстерності, сольної і камерно- ансамблевої практики. Камерно-інструментальне виконавство за участю саксофона — це бага- тошаровий феномен, у якому поєднано інтелектуальні, вольові, емоційні й творчі компоненти, що тісно пов’язані між собою та стають регуляторами творчого процесу між виконавцем і композитором. Композитор у створенні оригінальних власних концепцій постійно співпрацює з виконавцями. Практично у всіх сучасних творах можна знайти найрізноманітніші виконавські прийоми, які свідчать про їх співпрацю. Нетрадиційні прийоми немовби підкреслюють сучасність музики та надають саксофонному виконавству високої віртуозності та інтерпретаційної гнучкості.