Короткий опис(реферат):
Мета дослідження — обґрунтувати сутність власного режисерського втілення опери Джакомо Пуччіні «Тоска», враховуючи інтерпретації інших постановників, систематизувати їх за ідейно- постановницькою спрямованістю, розглянути комунікативні ознаки опери, здатної впливати на зростання популярності регіональної музичної культури, на активізацію спілкуванням.
Об’єкт дослідження — опера Дж. Пуччіні «Тоска» .
Предмет дослідження — режисерсько-комунікативний концепт утілення опери Дж. Пуччіні «Тоска» на сцені Чернівецької обласної філармонії.
Основні завдання дослідження: розглянути оперу «Тоска» в контексті в контексті європейської театральної культури періоду написання твору; охарактеризувати оперу «Тоска» в контексті музичної творчості Дж. Пуччіні, його художньо-естетичні погляди, своєрідність індивідуального стилю; здійснити аналіз основних сценічних постановок опер «Тоска»; розкрити особливості режисерського втілення опери в умовах філармонійної установи; обґрунтувати доцільність режисерських експериментувань, спрямованих на комунікацію із глядачем; відтворити сутність режисерського концепту комунікації на сцені Чернівецької обласної філармонії
Методологія дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході, сучасних концепціях втілення опери, розкритих в культурологічному та мистецтвознавчому дискурсах.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що оперу Дж. Пуччіні
«Тоска» вперше розглянуто в аспекті комунікативності та адаптації вистави до сприйняття її публікою в умовах суспільства, травмованого війною; охарактеризовано особливості режисерського втілення опери зусиллями артистів філармонії, яка є нетиповою мистецькою локацією для постановки цього жанру.
Практичне значення роботи. Матеріали наукового обґрунтування можуть бути використані у навчальних курсах з історії світової оперної музики, культурологічної літератури, аналізу опери, режисури музичного
театру та у подальших дослідженнях з тематики роботи, а також у практичній роботі режисерів - інтерпретаторів оперного жанру.
У Розділі 1 розкрито світову популярність опери Дж. Пуччіні «Тоска» від ранніх її постановочних версій до наших днів. В умовах сучасного інформаційного суспільства особливої наукової і практичної уваги потребує терапевтична взаємодія митця-інтерпретатора з потенційною публікою, яка щоденно зазнає впливу воєнних тригерів сьогодення. З’ясовано особливості режисерських пошуків у розкритті теми війни та життєвого вибору особистості, окреслено новітні підходи до вирішення оперних «шлягерів» на основі історіографічного, інтегративного, міждисциплінарного та міжгалузевого підходів та наукового аналізу зазначеної проблематики.
У Розділі 2, аналізуючи ідейно-художні особливості твору, режисер- практик моделює загальне спрямування проєкту, розкриває авторське концептуальне бачення та індивідуальний стиль. Основу режисерських пошуків становлять праці таких пуччініївських монографістів як Мішель Жерарді, професор музикознавства та історії сучасної музики в Університеті Павіа (Італії), Ніколас Барангванат і Александрі Вілсон, які дослідили контекст створення опер Пуччіні та інших композиторів-веристів на зламі XIX-XX століть. Найбільш цінними джерелами для вивчення й переосмислення у процесі режисерської інтерпретації, в яких охарактеризовано поняття «первинності» «Тоски» 1900 року, адже задум композитора міг змінюватися залежно від місця її нового втілення, а кількість змін під час переписуваннях сцен автором така, що виявити відмінності між оригіналом і копіями досить складно. У розділі розкрито деталі створення лібрето за драмою В. Сарду, а також наголошено на тому, що автор опери вдається до режисерської інтерпретації свого творіння. Тому автор цієї роботи як режисер-постановник пояснює причину вибору для її сценічного втілення версії опери 1900 року, нещодавно перевиданої у видавництві «Рікорді» з широкою анотацією Паркера.
У Розділі 3 детально показано конкретику процесу реалізації опери
«Тоска» Дж. Пуччіні на сцені Чернівецької обласної філармонії ім. Д. Гнатюка. Виявляючи особливості втілення опери в умовах нетрадиційної мистецької локації та результати цього проєкту як продовження пост- продуктивного періоду взаємодії між митцем і публікою, авторка апелює до сучасних практик в Україні і за її межами. Поетапно розкрито шлях режисера- постановника – від задуму до його втілення, з ілюструванням роботи з кожною із виконавських структур установи окремо, особливо з солістами, на яких припадає вся увага глядача і які потребують від автора проєкту цілісного бачення мізансцен вистави. Важливо, що в розділі охарактеризовано спільну роботу режисера і диригента як співавтора інтерпретації, а також постановки масових мізансцен.
У Висновках підбито підсумки наукового дослідження, зокрема зазначено: Джакомо Пуччіні створював оперу «Тоска» в руслі експериментувань нового режисерського театру кінця XIX – початку XX століть, екстраполюючи свої веристські погляди на історичний сюжет з
реальними прототипами, але зосередив увагу не на історизмі, а на драматургічних взаємозв’язках з твором В. Сарду. Композиція опери ґрунтується на ідеї життя й виживання головних героїв в умовах воєнних потрясінь, ідеї, співзвучної авторці дослідження і втіленої в концепті її власного режисерського задуму. Здійснюючи постановки опери в класичних оперних театрах, режисери вдавались до історичних акцентів. У сучасних версіях опери переважає експериментування з формами вираження синкретизму жанру, прагнення комунікувати з глядачем за допомогою «живих» емоцій, а не історизму. З розвитком модернізму і постмодернізму «Тоска» найчастіше зазнає інтерпретацій в стилі монументалізму – з багатим декоруванням, акцентом на масових мізансценах, на реконструюванні фасадів вказаних місць історичних подій і символізму – з акцентом на сюжетній дії. Тут важливо володіти принципово інакшим інструментарієм, завдяки якому можна маневрувати за допомогою виразних деталей, а не загального концепту. Остання прем’єра опери «Тоска» в Україні відбулася в Чернівецькій обласній філармонії ім. Д. Гнатюка, яка має потужний творчий потенціал. Роль режисера в цьому процесі стала визначальною, його ініціатива й організаційні здатності забезпечили синергійну роботу усіх творчих ланок. Він постає модератором комунікації з колективами філармонії, зокрема з трьома оркестровими і двома хоровими, а також із запрошеними солістами та місцевими акторами-співаками. У процесі постановки вирішувались важливі комунікативні завдання: вербально розкрити сенс опери засобами відео- контенту; апелювати до надзавдання, донести до глядача авторську ідею за допомогою зримого контенту; прагнути, щоб костюм героя репрезентував його характер та духовну зміну відповідно до розвитку сюжетної дії опери; роз’яснити кожній хоровій групі сутність масових сцен, адже хор почасти виконує функцію самостійної акторської лінії в драматургії дійства, а часом посилює акторські протистояння; промотивно підготувати глядацьку аудиторію шляхом виступів режисера на ТБ, інтерв’ювання, промоції на медійних платформах у ЗМІ та соціальних мереж.
Додатки ілюструють авторський погляд на візуальне вираження конфлікту опери, її основні сюжетні лінії та інтерпретацію характерів дійових осіб.