Жанрово-стильові засади оркестрової творчості Віктора Камінського

Abstract

У теоретичному обґрунтуванні творчого мистецького проекту основна увага зосереджувалась на створенні оригінальної виконавської версії трьох творів сучасного львівського композитора Віктора Камінського, що постала внаслідок взаємодії різних образно-змістовних чинників: пізнання історико- суспільного контексту – львівської культури двох останніх десятиріч ХХ ст., коли були написані всі обрані твори; психограми митця, окресленої на основі саморефлексії композитора та узагальнення досліджень про його творчість; аналізу існуючих виконань обраних опусів. У випадку ж виконання творів сучасника, до того ж у стислій співпраці з автором, інтерпретаційна концепція формується цілком інакше, бо виконавець має змогу з’ясування композиторського бачення суті музичного мистецтва, його переконань щодо спрямованості і завдань інтонаційного образу світу, переваг і викликів сучасного суспільства в його проекції на культуру, впливів інших композиторів минулого і сучасності, та ширше, до різних стилів і епох, а водночас і контроверсій до певних естетичних постулатів, які в комплексі інспірують виникнення конкретного задуму. Тому в першому розділі теоретичного обґрунтування авторського проекту видалось необхідним детальніше зупинитись на історико- політичному і культурологічному контексті, в якому були написані обрані твори Віктора Камінського. Одним з ключових естетичних понять став

постмодернізм, що в останні десятиріччя ХХ ст. отримав як найширше поле філософських, культурологічних, політичних, соціологічних, мистецьких дискусій, а водночас багатоманітно виразився у численних артефактах літератури, живопису, музики, театру, кіно. Він породив низку нових форм, жанрових мікстів, відмінну від попередніх епох опозицію/синтез/дифузію/контроверсію/діалектику «сучасного і минулого», «традиційного й інноваційного», «високого і низького», «елітарного і масового», «універсального і локального». В українському суспільстві в зв’язку з історико-політичними змінами постмодернізм набув специфічних ознак, отримав свою національну версію, яка своєрідно переосмислена і в творчості Віктора Камінського як представника покоління митців, що сформувались на зламі радянської доби і перших років Незалежності. Разом з тим було розглянуто зв’язок психотипу композитора з його творчими досягненнями, вибудувати логічний ланцюг взаємодії універсальних – національних – локальних – історично зумовлених – особистих чинників у їх проекції на художній результат. У визначенні психоемоційних характеристик В. Камінського видалось доцільним спиратись як на його саморефлексію і самооцінку, виражені у особистій бесіді з автором творчого проекту, так і на дослідження про його творчість, на спостереження над тематикою та особливостями індивідуального стилю композитора, що яскраво відображають його внутрішній світ. У другому розділі дослідження концентрується на великих симфонічних та вокально-симфонічних полотнах Віктора Камінського, вказуються загальні засади його симфонічного стилю. Перша симфонія відображає низку характерних тенденцій художніх пошуків української академічної музики другої половини ХХ ст., особливо ж «на порозі» здобуття Незалежності, коли, як про це висловився і сам композитор, вже цілком відчутним був дух перемін і визволення з «імперії зла». Згадана самим митцем «різноспрямованість» стильових, жанрових джерел симфонії, на нашу думку, якраз і походить від передчуття близької

свободи, в тому числі й свободи творчості. Симфонія № 1 позначена значною стильовою «різноспрямованістю» за висловом самого композитора, однак, в процесі її підготовки до концертного виконання була виокремлена певна наскрізна стильова лінія, якій підпорядковуються численні інші стильові алюзії. На нашу думку, Симфонія являє собою вишукану індивідуальну версію неофольклорного напрямку. Хоча на початок 1980-х років він вже перебринів, проте будучи переосмисленим в ширшому образно-стильовому вимірі, нове бачення національних фольклорних архетипів виявило свою життєздатність. Поєднання вільного ритмічно примхливого розгортання танцювальної стихії наводить на думку про архаїчні обрядові дійства, які в системі сучасної виразовості отримують нові змістовні обертони. Тому диригентові дуже важливо передати ті «маркери вільного світовідчуття», які у симфонії закладені і у несподіваності, фантазійності зіставлення різних за історико-стильовим походженням семантичних знаків, і в особливій авторській візії танцювального начала, котре водночас є і символом життєдайного руху, і символом прадавнього архетипового ментального коду українства, і в індивідуалізації тембрів, що знаменує неповторність кожного голосу, і у алюзіях перемінного вільного ритму – втілення внутрішньої свободи. Третій розділ присвячено двом концертам В. Камінського Фортепіанному концерту пам’яті Василя Барвінського та Скрипковому концерту № 2 «Різдвяному». Вказується, що обидва концерти репрезентують індивідуальне трактування жанрової моделі концерту й ідеї концертності в її філософсько-універсальному сенсі: у взаємодії ego – socium, відображенні колізій людини, якій доводиться долати перешкоди, утверджувати свої цінності у драматичній боротьбі. Попри відмінності задуму, обидва концерти об’єднуються наскрізною ідеєю per aspera ad astra, через терни до зірок. В обох концертах яскраво виражена національна традиція, потрактована по-різному: у Фортепіанному концерті опосередкована через особу Василя Барвінського, як уособлення трагедії української інтелігенції; у Скрипковому

концерті № 2 втілена у фольклорній алегорії різдвяних пісень, через них передаються страждання Божої Матері на шляху до вищої місії виховання Спасителя. В обох творах драматичні події приводять до катарсису, для якого композитор використовує «чуже слово»: тему з фортепіанної Сонати В. Барвінського у Фортепіанному концерті та тему колядки «Що то за предиво» у Скрипковому концерті. На основі проведених аналітично-виконавських розвідок робиться висновок про яскраво індивідуальну інтерпретацію жанрового канону концертності у творчості Віктора Камінського. У Висновках підсумовуються основні теоретичні спостереження і узагальнюється проведене дослідження.