Фуга як частина фортепіанної сонати: композиторські ідеї та виконавські рішення

Abstract

Хоча жанр фортепіанної сонати займає вагоме місце у виконавській і композиторській творчості, однак музикознавчих праць, які б предметно розглядали розвиток фуги саме як частини фортепіанної сонати, вивчали особливості її взаємозв’язків та будови, та сформували би специфіку підходу до вивчення та інтерпретації сонат з фугою як самостійною частиною циклу, не існує. Відтак, метою та відповідно й науковою новизною даного наукового обґрунтування творчого мистецького проєкту стало дослідження жанру фортепіанної сонати з інтеграцією фуги у цикл, виявлення композиційних та формотворчих особливостей таких творів, аналіз інтерпретаційних версій та окреслення можливих виконавських орієнтирів. У першому розділі досліджено історико-теоретичні аспекти розвитку жанрів сонати та фуги, а також простежено приклади інтеграції фуги у сонатний цикл. Окреслено принципи об’єднання гомофонічних та поліфонічних форм у вибраних сонатах Людвіга ван Бетховена. Ці ж сонати розглянуто у контексті взаємодій різних форм: зокрема, як форма фуги впливає на сонатно-симфонічний цикл та його композиційну та драматургійну будови. Проведено інтерпретаційний аналіз даних творів на прикладі виконань сучасних піаністів, що дало змогу окреслити можливі ролі та значення фуги у сонатному циклі. На основі цього аналізу зазначено вплив фуги як окремої частини сонатної форми на виконавську концепцію, а саме інтеґрацію не лише класичних та романтичних ознак, але й можливе включення барокових аспектів до виконавських рішень. У другому розділі зосереджено увагу на фортепіанних сонатах композиторів ХХ століття. Зокрема, розглянуто Сонату для фортепіано Леопольда Годовського, проаналізовано композиційну будову та драматургію як кожної частини окремо, так і сонатного циклу загалом на прикладі використання композиторських засобів музичної виразності, формотворчих елементів тощо. Окреслено жанрово-стильові впливи, які прослідковуються в сонаті, а також наведено можливі інтерпретаційні рішення даного циклу, що були виявлені крізь призму власного виконавського досвіду. На прикладі фортепіанних сонат Семюела Барбера та Пауля Хіндеміта прослідковано неокласичні та необарокові риси у фортепіанних сонатах ХХ століття та окреслено значення фуги у циклі. Окремий підрозділ присвячено творчості українських композиторів. Так, зроблено історичний нарис еволюції української фортепіанної сонати, проаналізовано сонатні цикли з фугою Юрія Шамо, Валентина Сильвестрова та Василя Барвінського, окреслено основні композиційні особливості вибраних творів і здійснено їх компаративний аналіз із подібними зразками західноєвропейських митців. Основним напрямком дослідження став синтез теоретичних та практичних дискурсів, адже наукові розвідки апробувались та кристалізувались у програмах творчої складової мистецького проєкту. Практичне значення дослідження полягає у можливості його різновекторного застосування у площині виконавських та методико- педагогічних практик, зокрема і у ЗВО мистецького спрямування.