Образний зміст поезій Валентини Антонюк у камерно-вокальній ліриці українських композиторів ХХІ століття

Abstract

Наукове обґрунтування творчого мистецького проєкту присвячено феномену поетичної творчості відомої співачки та педагога Валентини Геніївни Антонюк через розкриття образного змісту її віршів у камерно-вокальних творах сучасних українських композиторів ХХІ століття – Левка Колодуба, Віталія Кирейка та Валерія Антонюка. Усвідомлення поезії, як провідного потенційного елементу майбутньої музичної форми, підіймає цілу низку питань філософського, естетико-культурологічного та музикознавчого плану, адже поява кожного «нового» музичного прочитання – це вияв самобутньої художньої рефлексії, здатної трансформувати естетичні параметри жанрового канону, укріпити його комунікативні зв’язки тощо. У цьому ракурсі творчість Валентини Антонюк, як центральний предмет даного дослідження постає ще актуальнішою, оскільки вона спрямована на поглиблення проблематики образу національної культури та національно свідомої особистості, а відтак – співзвучна найсучаснішим проблемам національної мистецької дійсності. До того ж, камерно-вокальні твори, написані на тексти Валентини Антонюк, іще не отримали ґрунтовного висвітлення у наукових джерелах, незважаючи на те, що їх стилістика репрезентує знакові авторські стилі провідних сучасних українських митців поетичного та музичного «слова». Взаємодія різних семіотичних систем є домінуючою тенденцією у розвитку художньої культури як минулого, так і теперішнього століть. Свого часу її поява була зумовлена посиленими творчими пошуками механізмів збагачення спектру виразових засобів, а згодом, з активізацією процесів синестетичного сприйняття, взаємовідносини між різними видами мистецтв лише посилилися. Головним же результатом даного художнього явища стало прагнення митців до всебічного художнього синтезу – найвищої форми взаємодії і взаємозв’язку різних семіотичних систем, зміст яких важко осягнути без усвідомлення їх художньої сутності та виразового потенціалу. Камерно-вокальний твір являє собою складну інтегровану цілісність, у якій музична інтонація та поетичне слово постають основними семантично активними елементами. Враховуючи позапонятійність та варіативність смислового значення, музичну інтонацію вирізняє унікальна здатність мобільно викликати емоційні реакції; за змістом вона полісемантична, оскільки кожна з її складових – тембр, динаміка, звуковисотність – володіє своєю індивідуальною виразністю. Натомість, у структурі поетичного слова яскраво виділяються два рівні: ідейно- змістовна сторона (образність) та її фізичне втілення (специфіка метроритміки, звукових комбінацій тощо). Відтак, у даній роботі було окреслено декілька шляхів втілення слова у музиці: як тексту, що звучить «тут і зараз»; як слова, вилученого з загального контексту; як слова, що не звучить, але передбачає наявність певного інформативного поля; як слова, що не має конкретних смислів, а виступає у ролі символу. Загалом усі ці різновиди підкреслюють відкритість поетичного елементу та його інтерпретаційний потенціал. У роботі виділено актуальність дослідження явища міжвидової інтерпретації, що, у зв’язку із своєю дотичністю до суміжних сфер гуманітарної науки, потребує оновлення термінологічної та методологічної бази. Адже в музикознавстві виділяють три фактори, що впливають на різновид музично- поетичного синтезу: коли на перший план виходить сюжетно-тематичний елемент, інтонаційний елемент, або ж структурно-ритмічна організація. Саме ці параметри формують ступені адекватності музичної інтерпретації поетичного тексту, виділяючи точний тип художнього перекладу, вільний тип та твори із узагальнено-жанровою адекватністю. У Розділі 1.2 було проаналізовано праці сучасних українських музикознавців, у яких продемонстровано системність наукового підходу в осмисленні синтетичної природи художнього тексту. Нами доведено, що переважна більшість науковців у своїх дослідженнях висловлює думку щодо рівноправності слова та музики у процесі їх синтезу (діалогу), наголошуючи на тому, що і вербальна, і музична складові в результаті зазнають трансформацій. Поліфонічний принцип вивчення феномену художності синтезу слова і музики дозволяє розглядати ці семіотичні системи у різних контекстах. Так, спираючись на досвід представників німецької філософської герменевтичної школи Г.-Ґ. Ґадамера, дослідники активно застосовують поняття музично-вербальної емінентності (О. Фрайт); нового змісту з точки зору синтетичної природи камерно-вокального твору також набуває поняття музично-поетичного діалогу (Н. Харандюк, А. Калініна) тощо. Другий розділ дослідження посвячено аналізу художнього світу поезій Валентини Антонюк, – однієї з культових постатей сучасної української камерно- вокальної школи та національної культури. Відома співачка та педагог, вона виховала цілу плеяду співаків, визнаних як на теренах України, так і за її межами. Однак, поетична творчість мисткині на сьогоднішній день залишається практично terra incognita, хоча в її поезіях, серед яких збірки «Батьківські луки» (1996), «Чистий четвер» (1996), «Колискова для тебе» (1998), відобразився глибокий натхненний світ, сповнений містичних осяянь, заряджений кодом українства, його символікою та культурою. Доведено, що поетичні твори В. Антонюк зберігають міцний зв'язок з українською лірикою XIX–ХХ століття, що в свою чергу актуалізувало проблему висвітлення стилів українських романтиків. Так, у творах Лесі Українки, Бориса Грінченка, Михайла Старицького, Олени Пчілки, Івана Франка можна віднайти суголосну авторському стилю В. Антонюк пантеїстичну символіку, теми та сюжети філософсько-екзистенційного плану, апелювання до підсвідомого, міфологічного, позараціонального тощо. Загалом відзначимо, що стильовим підґрунтям особистісних інтенцій В. Антонюк-поетеси стала міфо-поетична образність символістського світобачення, сформована на основі національної фольклорної традиції та послідовно розкрита у найкращих зразках творів видатних поетів попередніх епох і сучасності. Аналіз художньої образності віршів В. Антонюк дозволив зробити наступні висновки щодо світоглядної позиції та поетичного стилю авторки: вона втілюється крізь образи природи, які є носіями багатошарового семантичного ряду. Кожен образ (чи артефакт) природи у розглянутих віршах В. Антонюк набуває ролі символу, тобто знаку. Семантика ж символу виходить далеко за межі буквального значення і розкривається крізь призму метафоричного порівняння. Категорія часу, як і простору, залишається відкритою. Таким чином особливого значення набуває символічна тріада: мить (тут і зараз) – нескінченність (вічність) – пам’ять (зв’язок). У підсумку можна сказати, що поезія Валентини Геніївни Антонюк на всіх рівнях демонструє глибоку рецепцію кращих зразків національної літератури та, водночас, є прикладом власних складних внутрішніх переживань. Музичні інтерпретації віршів В. Антонюк, створені композиторами Л. Колодубом, В. Кирейком та В. Антонюком, яскраво репрезентують жанри солоспівів та вокальних циклів. У вокальних циклах «Бентежність» (композитор Л. Колодуб) та «Теплі Пісні» (композитор В. Антонюк) саме поезії Валентини Антонюк формують характерний розділово-епізодичний сюжетний ряд, вливають на специфіку мелодики вокальної партії (декламаційний імператив – монолог), визначають тип фортепіанної фактури та характерні жанрові риси солоспівів. У вокальних мініатюрах, поетичні тексти яких насичені яскравими метафорами, спостерігається подвійний «художній зміст», що виявляється на рівні сприйняття образності, відтворення ритмоінтонації вірша, в контексті трансформації образу (із застосуванням жанрово-фактурного параметру) тощо. В окремих випадках виявлені трансформації поетичного тексту передбачають численні повтори поетичних рядків, введення вокалізів, розмежування слів та фраз тощо. Загалом, камерно-вокальна музика на вірші В. Антонюк відзначається витонченою виразністю музичної матерії. Це – ілюстрації поетичного генія Валентини Антонюк, у яких проявився дух експериментування та різнопланово розкрився філософсько-символічний зміст.