Вокальний цикл у концертно-виконавській та педагогічній творчості співака: інтерпретаційний аспект

Abstract

Історія вокального мистецтва складається з масиву виконавських інтерпретацій співаного слова. У процесі формування індивідуальних виконавських традицій з’являються нові мистецькі практики, змінюються підходи до трактування усталених видів вокальної діяльності. Наукове обґрунтування даного творчого мистецького проєкту полягає в теоретичному осмисленні процесу концертно-виконавської та вокально- педагогічної творчості співака з метою розробки методичних аспектів інтерпретації жанрової форми камерної музики «вокальний цикл». Теоретичну і практичну складові творчого мистецького проєкту спрямовано на комплексне розкриття деталей методичного процесу концертного виконавства та педагогічної творчості співака в інтерпретаційному аспекті вокального циклу. Із цією метою у роботі детально проаналізовано розвиток цього жанру, здійснено періодизацію процесу його розповсюдження в Європі та Китаї, простежено форми концертного виконавства. Етнокультурний процес інтеграції вокального виконавства національних шкіл у світове музичне мистецтво має інтенсивний характер і сприяє розвитку засад сучасної методики співу. Процес впровадження в концертну практику вокальної циклічної музики безупинно триває понад двісті років і має усталені виконавські традиції. До вокально-педагогічного репертуару входять окремі номери з вокальних циклів. Таким чином, у практиці склалося декілька основних підходів до інтерпретування музики вокальних циклів, і

кожен із них відрізняється за своєю сутністю та комплексами засобів інтерпретації. Класифікуємо їх на концертно-виконавський – сформований на основі збереження й розвитку кращих виконавських традицій та вокально- педагогічний – спрямований на вироблення методичних рекомендацій в аспекті інтерпретації. В них поєднуються засоби виконавської виразності, що виникли і були поширені у різні періоди розвитку вокальної техніки. Застосування даної типології у процесі дослідження традицій виконання вокальної циклічної музики продемонструвало, що в ХХ столітті була поширеною академічна манера співу. Натомість із настанням ХХІ століття паралельно розвивається народно-академічна манера інтерпретування обробок українських народних пісень із вокального циклу Л. Ревуцького «Сонечко», що також звучать у дитячому виконанні. Здійснений аналіз виконавських версій, що його репрезентують, дозволив виокремити та дослідити принаймні три різні технологічні моделі засобів вокальної виразності, застосовуваних співаками під час виконавсько-стильової реконструкції вокальних циклічних творів різних періодів. Це – академічна вокально-технічна модель, характерна для німецького жанру віршів з музикою (Kunstlieder), а також відповідний комплекс виражальних засобів, що відтворює історичну виконавську форму автентичного співу. Даний підхід виявився й ефективним інструментом аналізу самого процесу стильової реконструкції вокальних циклів у практиці сучасних співаків. Усвідомлення способів відтворення вокальних традицій дозволило побудувати в межах практичної складової творчого мистецького проєкту серію виконавських версій вокальних циклів синтезованого типу шляхом застосування окремих елементів академічних і автентичних виконавських технік на основі превалювання академічного підходу до звукоутворення. Зокрема, під час побудови виконавської версії вокального циклу Л. Ревуцького «Сонечко. 20 українських народних пісень для голосу з фортепіано» увага приділялася відтворенню принципу декламаційності, підкресленню артикуляційної основи, відповідно до традицій автентичного

співу дітей; у роботі над інтерпретаційною версією вокального циклу Р. Шумана на вірші Г. Гейне «Dichterliebe» нами було використано виконавську техніку Liede, відповідну німецькій фонетичній моделі камерного співу. Нами здійснено переклади текстів цих циклів на офіційну китайську мову Pǔ tōng huà для популяризації української та німецької камерної вокальної музики в Китаї. Під час виконання обробок українських народних пісень Л. Ревуцького ми частково реставрували елементи старовинних способів голосотворення та дихання; у Kunstlieder застосували академічний підхід, трактуючи тексти творів Р. Шумана у традиціях, притаманних епосі Романтизму. Художні пісні (yishu gequ 藝術歌曲), створені відомим китайським композитором початку ХХ століття Хуаном Цзи, зосереджені на поєднанні тексту й музики; мають вишукану музичну мову для вираження художньої концепції поезії, викликають відчуття занурення у подію. Лаконічні за тривалістю й зрозумілі за музичною мовою, вони вирізняються взаємодоповненням координації мелодії та акомпанементу. У своєму творчому проєкті ми інтерпретуємо вокальні цикли Хуана Цзи «Три бажання троянди» (1932) на вірші сучасників композитора, поетів Вей Ханьжчана й Лун Чі та «Тринадцять китайських пісень» (1933) на тексти давньокитайській поезії, прагнучи виявити їхні композиційно- стильові та виконавські особливості в оригінальних варіантах текстів, а також – у власних перекладах українською. У ході роботи над науковою складовою творчого мистецького проєкту нами було з’ясовано, що, написані для голосу з фортепіанним супроводом, усі його складові репрезентують жанрову форму вокального циклу й, попри свою приналежність до різних національних композиторських шкіл, мають схожі інтерпретаційні аспекти.