Інтерпретація творів малої форми як творча платформа виконавського стилю (на прикладі фортепіанної творчості Й. Брамса та Б. Бартока)

Abstract

Актуальність. Теоретичне осмислення феномену виконавського мистецтва в його розмаїтті аспектів, сукупності складових, компонентів, дотичних проблем та різних контекстних площин, зокрема в аспекті жанру твору малої форми впродовж музично-історичного процесу завжди було на вістрі творчих інтересів композиторів та виконавців. Мініатюра як окрема жанрова одиниця або складова добірки, збірки, циклу чи опусу майже завжди була чи не найпоширенішою формою втілення творчої рефлексії. Тому, концентрація творчого проекту та його наукового обґрунтування на проблемі інтерпретації творів малої форми власне в аспектах виконавського кута зору видається досить затребуваною та актуальною. Адже обсяг творів в жанрів малої форми стає чимдалі все більш чисельним, фортепіанна мініатюра презентована у всіх можливих музичних стилях, сети творів цього жанру з абсолютно безмежною кількістю варіантів та комбінацій є присутніми як у концертних програмах видатних виконавців, так і в програмах конкурсних змагань піаністів, а також в навчальному процесі всіх ланок музичної освіти. Представлені виконавські розвідки програм з творів малої форми в різних компаративних контекстах є результатом поєднання теоретичного та практичного дискурсів. Всі обґрунтування й спостереження кристалізувалися у процесі виконавської інтерпретації програм творчого мистецького проекту. За темою творчого мистецького проекту презентовано три сольні програми (на основі декількох концертних та конкурсних апробацій), які складені зокрема з творів малої форми в різних компаративних контекстах з творами інших жанрів та стилів, а також двох монографічних сетів фортепіанних мініатюр Й. Брамса та Б. Бартока: • «Прелюдії та Музичні моменти» — програма: С. В. Рахманінов «Прелюдія соль мінор» твір 23, «Прелюдії сі бемоль мінор, мі мінор, соль дієз мінор, сі бемоль мажор» твір 32, «Шість музичних моментів» твір 16 (програма була презентована до початку повномасштабного вторгнення);

• «Соната та Концерт в творчості майстрів фортепіанної мініатюри» — програма: С. В. Рахманінов «Соната № 1» твір 28, П. І Чайковський «Концерт для фортепіано з оркестром № 1» твір 23 сі бемоль мінор (програма була презентована до початку повномасштабного вторгнення); • «Два виконавських цикли з творів Брамса та Бартока» — програма: Й. Брамс «Капричіо ре мінор» та «Інтермецо мі мажор» з циклу «Сім фантазій» твір 116, «Інтермецо мі бемоль мажор» з циклу «Три інтермецо» твір 117, «Балада соль мінор» та «Романс фа мажор» з циклу «Шість п’єс для фортепіано» твір 118, «Інтермецо мі мінор» та «Рапсодія мі бемоль мажор» з циклу «Чотири п’єси для фортепіано» твір 119; Б. Барток «Два румунських танці» твір 8а, «Сюїта для фортепіано» твір 14 (Allegretto, Scherzo, Allegro molto, Sostenuto), «Три етюди» твір 18. Таке розширення контексту фортепіанних програм з творів малої форми у поєднанні з аналітичними розвідками тексту фортепіанних мініатюр Й. Брамса та Б. Бартока дають більш чітке уявлення про інтерпретаційний потенціал виконуваних творів та дозволяє ефективно та повноцінно пройти всі етапи їх виконавської інтерпретації. Піаністичне засвоєння тексту творів концертних програм проходило в паралелі з аналітичними розвідками обраних творів, що відзначилося не тільки на темпах і якості творчого та піаністично-практичного засвоєння музичного тексту концертних програм, але й побудувати та обґрунтувати програмні сети як монографічні хронографічні добірки, що розгортають фортепіанну творчість Й. Брамса і Б. Бартока в певній жанровій перспективі та стильовій прогресії. Це становить наукову новизну наукового обґрунтування та творчого мистецького проекту. У розділі І «Деякі змістовні та структурні координати феномену виконавського стилю в музичному мистецтві» заявлена проблематика артикулюється в дослідницьких вимірах сучасних реалій. Ґрунтовні розвідки вітчизняних музикознавців різних аспектів феномену подаються в контекстних компаративах зарубіжних науковців. Виконавський вибір репертуару в його частині стильової атрибуції та жанрової визначеності творів концертної програми піаніста висвітлюється як важливий та показовий стилеутворюючий фактор комплексу виражальних виконавських засобів та виконавського стилю в цілому. Типи концертних програм систематизовано на базі аналізу їх репертуарного змісту, жанрових і стильових акцентів та драматургічної побудови (монографічні та моно жанрові концертні програми, програми хронологічного типу, панорамні хрестоматії певного музичного жанру тощо. Підкреслюється трьохфазова структура процесу виконавської інтерпретації в концертної програми: вибір та побудова концертної програми

– опанування тексту музичних творів програми (художнє, теоретичне й практичне) – концертний виступ як актуалізація музичного тексту в його цілісності. В опорі на існуючі теоретичні напрацювання формулюються деякі принципи та особливості виконавського дискурсу концертної програми з творів малої форми в проекції на певні стильові та жанрові виклики цих програм. Розділ ІІ «Інтерпретація фортепіанних творів малої форми у творчості Й. Брамса (на прикладі «Фантазії для фортепіано» твір 116, «Три інтермецо для фортепіано» твір 117, «Шість п’єс для фортепіано» твір 118 та «Чотири п’єси для фортепіано» твір 119»)» присвячено огляду основних рис фортепіанного стилю композитора та особливостей музичного мислення Й. Брамса в жанрі фортепіанної мініатюри. Фортепіанне інтермецо подається як важливий стильовий маркер індивідуального почерку композитора. Цикли п’єс, з яких складався програмний сет творчого мистецького проекту проаналізовано в аспектах композиційної побудови, інтонаційної специфіки та ладо-гармонічної мови, що є вирішальною умовою їх швидкого опанування на шляху до концертного виступу як актуалізації музичного тексту як художньої цілісності. У розділі ІІІ «Інтерпретація фортепіанних творів малої форми у творчості Б. Бартока (на прикладі «Двох румунських танців» твір 8А, «Сюїти для фортепіано» твір 14 та «Трьох етюдів» твір 18» висвітлено деякі аспекти інтерпретації фортепіанної творчості Б. Бартока у панорамній перспективі доробку видатного композитора та концертного піаніста першої половини ХХ сторіччя в акценті на його композиторські твори у жанрі фортепіанної мініатюри та їх авторське виконання. Дослідження феномену виконавської творчості піаніста та композитора в контексті процесу взаємовпливів різних сфер діяльності музиканта прояснює шляхи розуміння власне бартоківського виконавського та композиторського стилю а також механізмів та факторів формування індивідуального авторського стилю. Твори малої форми в творчості Б. Бартока подаються як один з його вагомих жанрових та композиційних пріоритетів. Огляд основних стильових та композиційних особливостей фортепіанної мініатюри та її виконавської інтерпретації демонструє композиторські пріоритети на теренах вирішення співвідношення фольклорної природи тематизму та новітніх технік сучасної музичної мови, а також артикулює основні риси виконавського стилю композитора-піаніста. Музичний текст твору розглядається платформа взаємодії авторського композиторського та виконавського стилю митця. Визначаючи основні етапи виконавського дискурсу як процесу, що включає етапи вибору та побудови концертної програми – опанування тексту

музичних творів програми (художнього, теоретичного й практичного) – концертного виступу як актуалізації музичного тексту в його цілісності, слід зазначити, що інтерпретація програмних сетів мініатюр в рамках творчого мистецького проекту є дуже продуктивною для вирішення складних та багатофункціональних завдання піаніста-виконавця. Творчий задум, виконавське опанування та втілення певної програми з творів малої форми як цілісного макроциклу потребує від піаніста глибокого дослідження тексту творів, використання принципів драматургії в розташуванні мініатюр в послідовності, знання особливостей психології сприйняття музичних образів в їх звучанні тощо. При чому всі ці ніби суто теоретичні, «непіаністичні» або додаткові завдання насправді не обмежені етапом первинного аналітичного опанування програми, навпаки, – ці функції піаніста як дослідника, режисера та психолога у випадку виконання концертної програми з творів малої форми не втрачають своєї актуальності впродовж всього процесу інтерпретації від задуму до виконання на сцені, а в певні моменти є навіть більш вирішальними, ніж його суто піаністичні практики.