Abstract:
У цій роботі здійснено культурологічне дослідження тілесності як знакового, дискурсивно сконструйованого феномену, що постає не лише біологічною даністю, а історико-культурним конструктом. Через аналіз структуралістського (К. Леві-Строс, Р. Барт, М. Фуко) та постструктуралістського дискурсів (Ж. Дерріда, Ж. Дельоз і Ф. Ґваттарі) показано, як тіло перетворюється з об’єкта символічного кодування на динамічне поле афектів, множинності та нестабільної ідентичності.
Розкрито, що структуралізм осмислює тілесність як впорядковану знакову систему, підпорядковану бінарним опозиціям і культурним кодам. Постструктуралізм натомість деконструює фіксовані уявлення про тіло, розглядаючи його як нестале, відкрито інтерпретоване утворення, в якому взаємодіють влада, мова, афект і перформативність.
Дослідження висвітлює значення тілесності як філософсько-антропологічного концепту, що дозволяє проаналізувати зміну парадигм розуміння тіла в гуманітарному знанні XX–XXI століття. Таким чином, тілесність постає як простір, де перетинаються соціальні норми, ідентичності, владні практики й індивідуальний досвід.
