Abstract:
У статті висвітлено специфіку письма та еволюцію стилю українського композитора Віталія Дмитровича Кирейка (1926–2016). Зокрема, жанрово-драматургічні особливості усіх тринадцяти фортепіанних сонат,
написаних упродовж його життя. Мистецтвознавчий аналіз сонат дозволив з’ясувати, що Віталій Кирейко
знаходив необхідні прийоми мелодичного, гармонічного, ладового, фактурного, формотворчого та поліфонічного
розвитку, що сприяло якнайкращому відтворенню художнього змісту. Фортепіанні сонати митця характеризуються образно-тематичною і жанровою багатоплановістю, лірико-психологічним узагальненням образного
змісту, а також оригінальними прийомами музичного розкриття почуттів і переживань. Засоби академічної
музики композитор прагнув тісно пов’язати з інтонаційною сферою українського фольклору.
У більшості сонат драматургічна ідея циклів вибудовувалася від епіки сонатних allegro перших частин, через
лірику других до життєствердних жанрово-танцювальних, іноді велично маршових фіналів. Виняток становлять чотиричастинна Друга соната op. 78 (1975), у якій включено жалобний марш у другій частині й інтермецо,
що передує фіналу, а також двочастинна Сьома соната op. 204 (1999), що складається з сонатного Andante
першої частини і танцювального фіналу у формі рондо-сонати.
На початку ХХІ століття стало помітним посилення ролі особистого начала з передачею не тільки явищ і
подій дійсності, а й авторського відношення до відображеного, що дає можливість стверджувати про еволюцію творчості Віталія Кирейка.
Творчість В. Кирейка, зокрема фортепіанні сонати, становить нетлінний скарб духовної культури нації та
стає усе більш актуальною в теперішній час повномасштабної війни України з російським агресором, сприяючи
не тільки удосконаленню майстерних професійних навичок, а й розвитку естетичного мислення і художнього
смаку виконавців, розширенню їх творчого світогляду та інтерпретаторських умінь.
