Abstract:
Здійснено детальний аналіз Концерту № 3 для домри з оркестром видатного українського виконавця, педагога та композитора Валерія Івка. Наголошено, що цей твір підсумовує
тривалу роботу митця в концертному жанрі та водночас демонструє ретельну інтонаційнотематичну роботу, показову для його творчого методу загалом. Дію принципу наскрізного
інтонаційного розвитку в Концерті простежено на двох рівнях: робота з мікроелементами —
мотивами або навіть інтервалами, на які ці мотиви спираються, та повторення або варіювання більш розгорнутих побудов — музичних тем або їх відносно цілісних фрагментів. Докладно розглянуто особливості композиційної організації концертного циклу та кожної з частин.
Проаналізовано співвідношення партій домри соло та оркестру, відзначено прагнення до їх
рівноправності в драматургічному розгортанні, що дає про себе знати у послідовному дотриманні принципу передачі кожної теми від одного партнера до іншого, у наявності значної кількості суто оркестрових побудов, у частковій диференціації тематизму на оркестровий та
сольний. Акцентовано увагу на граничній віртуозності партії домри соло, що передбачає серйозну технічну підготовку соліста та робить майже обов’язковою умовою адекватного виконання володіння технікою інтонованої віртуозності, яку впроваджував у навчальний процес В. Івко. Вказано на втілення в Концерті принципу гри, представленого тут ігровою структурою мозаїки і реалізованого через комбінування інтонаційно-тематичних елементів.
Зроблено висновок, що Концерт № 3 став останньою даниною видатного музиканта своєму
улюбленому інструменту, він розкрив найбагатший потенціал домри, але водночас і відобразив віртуозність як сенс життя та творчості Майстра
