Короткий опис(реферат):
The article examines the personal texts of Ukrainian vocal artists of the
second half of the 20th century. The personal text of culture exists in the discursive
field of similar texts, and the intertextual connections generated by them (features,
factors, components, etc.) reveal the patterns of cultural development. Thanks to this
process, research perspectives are actualized, as in our case - artistic and sociohistorical discoursing in the mega-description of Ukrainian culture of the second half
of the 20th century. The article reveals genre-species nature and specificity of the
personal text of memoir, which in our understanding is a written cultural and historical
source that reflects the personal perception of events having happened or are about to
happen, and fixes them on a documentary-subjective level in a variety of artistic
forms, artistic and documentary generalizations taking into account the experience and
social and communicative connections of the author. Introduction of personal texts of
vocal culture figures of 1950-1970 - B. Hmyra, B. Hnyd, L. Lobanova, E.
Miroshnychenko, K. Ognevoy, and K. Radchenko in the cultural-historical context, as
a fixed result of spiritual and practical activities of masters of academic singing, is of
great importance for the formation of vocal history of Ukraine. These sources, many
of which were presented for the first time in the study, are a micromodel of creative
life in its real development, ignoring which leads to loss of spiritual integrity,
imbalance of change and preservation of cultural heritage. Personal texts of figures of
Ukrainian vocal culture of the 1950s and 1970s are often realized on the border
between what is allowed and taboos in the cultural paradigm of vulgar sociology.
Emerging in the field of view of the researcher after the author's death, they are
deprived of the official form of printed publications of a similar type, in which the
facts of culture have always been considered through the context of official cultural
doctrine.
Суть розробки, основні результати:
У статті розглядаються авторські тексти українських вокалістів другої половини ХХ ст. Персональний текст культури існує в дискурсивному полі подібних текстів, а породжені ними інтертекстуальні зв’язки (особливості, фактори, компоненти тощо) розкривають закономірності розвитку культури. Завдяки цьому процесу актуалізуються дослідницькі ракурси, як у нашому випадку – мистецький та соціоісторичний дискурс у мегаописі української культури другої половини ХХ ст. У статті розкривається жанрово-видова природа та специфіка власного тексту мемуарів, який у нашому розумінні є письмовим культурно-історичним джерелом, що відображає особистісне сприйняття подій, що відбулися або мають відбутися, та фіксує їх на документально-суб’єктивному рівні в різноманітних художніх формах, художньо-документальних узагальненнях з урахуванням досвіду та соціально-комунікативних зв’язків автора. Важливе значення для формування вокальної історії України має введення в культурно-історичний контекст власних текстів діячів вокальної культури 1950-1970-х рр. Б. Гмирі, Б. Гніда, Л. Лобанової, Є. Мірошниченко, К. Огнєвої, К. Радченка, як фіксованого результату духовно-практичної діяльності майстрів академічного співу. Ці джерела, багато з яких у дослідженні представлені вперше, є мікромоделью творчого життя в його реальному розвитку, ігнорування якого призводить до втрати духовної цілісності, дисбалансу змін і збереження культурної спадщини. Особисті тексти діячів української вокальної культури 1950-1970-х років часто реалізуються на межі між дозволеним і табу в культурній парадигмі вульгарної соціології. Виникаючи в полі зору дослідника після смерті автора, вони позбавлені офіційної форми друкованих видань подібного типу, в яких факти культури завжди розглядалися через контекст офіційної культурної доктрини.